Легенди Геловіну

На горизонті висіла велика жовтий місяць, підсвічуючи вулиці містечка, яке готувалося до святкування Геловіну. Грандіозні гарбузи з вирізаними жахливими обличчями стояли на кожному кроці, їхні очі блищали зловісним світлом. Діти в костюмах вже бігали від дверей до дверей, вигукуючи своє «Цукерки або смерть!». На околиці містечка, трохи осторонь від гамору й веселощів, стояв старий будинок, обвитий легендами. Місцеві його боялися і називали "Будинком тіней". За чутками, в ньому мешкав дух старої відьми, яка колись жила тут і зникла за загадкових обставин.

Его оминали всі й підлітки й діти не хто не наближався до цього будинку .Діти вже майже обійшли  весь квартал залишався тільки він проклятий будинок 

— Він все одного багато років пустий остання сім'я яка жила в ньому  зʼїхала ще минулого року промовила Дафна поправляючи свої вушка ельфа

— Але чому ж ми не можемо просто піти та подивитися? — запитав її друг, маленький Джек, котрий одягся в костюм вампіра. Він завжди був більш відважним, ніж його товариші.

— Ти ж знаєш, що це небезпечно! — відповіла Дафна, її голос тремтів від хвилювання. — Якщо там справді є відьма, ми можемо потрапити в біду!

— А якщо її там немає? — заперечив Джек. — Це ж просто стара легенда. Ми можемо перевірити, чи це правда. Якщо щось і станеться, я захищу тебе, — він підняв свою пластикову ракету, намагаючись справити враження.

Врешті-решт, їхня цікавість перемогла страх. Вони підійшли до «Будинку тіней», і його стара дерев’яна двері злегка скрипіла на вітрі. Місяць освітлював їхній шлях, і тіні, що падали від дерев, нагадували про таємниці, які могли ховатися всередині.

— Ми можемо зайти тільки на мить, — сказала Дафна, зупинившись перед дверима. — Лише подивимося, і якщо що — швидко втікаємо. Джек кивнув і обережно потягнув за ручку. Двері відчинилися із глухим тріском, і всередині їх зустріла темрява. Вони зробили крок уперед, і раптом почули тихий шурхіт, що пролунав з глибини будинку.

— Це, напевно, просто щур, — намагався заспокоїти себе Джек. Але його голос видавав тривогу.

— Або це може бути щось інше, — прошепотіла Дафна, відчуваючи, як серце б’ється швидше. Відчуття незнайомості та страху охоплювало їх, але цікавість була сильнішою.  Вони пройшли кілька кроків, і раптом в одному з кутів кімнати вони помітили старий, покритий пилом дзеркало, яке незвично сяяло в темряві. Спробувавши підійти ближче, вони зрозуміли, що це дзеркало не просто стара річ — в ньому відбивалася не лише їхня подоба, але й щось… інше. 

— Дивись! — вигукнула Дафна, вказуючи на відображення. — Що це таке? 

Джек знову відчув, як його серце забилося сильніше. В дзеркалі, серед їхніх облич, з’явилися дивні фігури, які здавалося, спостерігали за ними... Діти закричали та вибігли з будинку ,ледь встигаючи зачепитися за двері. Вони не озиралися, поки не опинилися на безпечній відстані від «Будинку тіней». Їхні серця все ще калатали від жаху, а дихання перетворилося на важкий шепіт.

— Що це було? — запитала Дафна, намагаючись заспокоїтись. — Чому ми їх побачили?

— Не знаю, — відповів Джек, все ще вражений. — Можливо, це просто наше уявлення. У темряві все виглядає страшніше. Але в глибині душі він відчував, що це було щось більше. Вони почали повертатися до своїх друзів, які все ще святкували Геловін на вулицях. Проте думки про дзеркало і дивні фігури не давали їм спокою.

— Можливо, нам варто повернутися і дізнатися більше, — сказав Джек, коли вони дісталися до групи дітей. — Ми не можемо просто так залишити це.

— Ти серйозно? — спитала його подруга Ліза, одягнена як мумія. — Ти хочеш знову зайти в те місце? Ти ж чув, що там може бути відьма! 

— Але якщо це правда? — заперечив Джек. — Якщо в дзеркалі справді щось є, ми повинні дізнатися, що це таке.  Дафна зітхнула, розуміючи, що Джек правий. Їхня цікавість не давала їм спокою, і незабаром вони вирішили повернутися до «Будинку тіней» разом з кількома іншими сміливцями.

Коли вони знову підійшли до темного входу, місяць яскраво світив, і тіні від дерев танцювали навколо, створюючи моторошну атмосферу. Знову піднялися страх і тривога, але цього разу їх було більше. Всі діти, об'єднавшись, вирішили, що вони разом зможуть подолати свої страхи.

— Гаразд, — сказала Дафна, — ми зайдемо, але будемо дуже обережні. Якщо щось піде не так, ви всі знаєте, куди бігти.Вони переступили поріг, і двері закрилися за ними знову, створюючи відчуття замкненості. Темрява огорнула їх, але на цей раз вони були готові до будь-якого розвитку подій.

Вони повільно просувалися вглиб будинку, і коли дійшли до кімнати з дзеркалом, їхні серця знову забилися швидше. Дзеркало все ще сяяло в темряві, і фігури в ньому знову з'явилися. Але цього разу вони не просто спостерігали. Ці фігури почали рухатися, і з дзеркала лунали тихі, але зрозумілі голоси:

— Допоможіть нам... Діти перезирнулися, не вірячи своїм вухам.

— Може покличемо хранителів міста прошепотіла Дафна---Це їх робота розбиратися с таким  Джек знизав плечима. — Але ми ж не знаємо, чи вони повірять нам. Вони можуть подумати, що ми просто граємося або що нас не варто слухати. Ліза, яка стояла поруч, виглядала наляканою, але і водночас зацікавленою. — Можливо, ми повинні спробувати дізнатися більше. Якщо це духи, які потребують допомоги, ми не можемо просто залишити їх у біді.

— Чи можемо ми зробити щось? — запитала Дафна, дивлячись на дзеркало, в очах якого відбивалися обличчя дітей. — Може, відкрити вхід до їхнього світу?

Діти почали обговорювати, що можна зробити. Вони згадали про старі легенди, які чули від бабусь і дідусів. Іноді, щоб звільнити заблоковані душі, потрібно було вжити особливі слова або знайти предмет, який належав цим духам.

— А що, якщо ми спробуємо поговорити з ними? — запропонував Джек. Діти зібралися навколо дзеркала, їхні голоси тремтіли від страху і цікавості. Вони вирішили спробувати встановити контакт із фігурами в дзеркалі. Дафна, яка завжди була найсміливішою з них, зробила крок уперед і, зібравши всю свою відвагу, промовила: