Легенда 12

Мія : 

Я пам'ятаю той вечір у Садах Академії, коли я була ще зовсім маленькою. У мене був лише один хвіст, і він здавався мені таким незграбним. Усі навколо тренувалися: Калеб виблискував мечем, Райна керувала тінями, а я... я просто сиділа на траві й боялася власної магії.

​— Вогонь — це небезпечно, Міє, — казали вчителі. — Він може спалити все, до чого торкнеться.

​Я плакала, бо всередині мене щось пульсувало, наче маленьке сонце, яке хотіло вирватися на волю. Раптом до мене підлетів Айден (тоді він ще був просто літаючим дроном). Він почав проектувати навколо мене тиху, ніжну музику — звуки арфи та шелест листя.

​— Не бійся, Міє, — пролунав його електронний голос. — Не намагайся стримати вогонь. Спробуй з ним затанцювати.

​Я заплющила очі й почала рухатися. Спочатку це були просто кроки, але потім я відчула тепло в долонях. Я кружляла, і з моїх пальців почали вилітати не руйнівні іскри, а маленькі вогняні метелики. Вони не обпікали траву, вони підсвічували квіти.

​Кожен мій поворот створював нове коло світла. Мій хвіст залишав за собою золотистий шлейф. Я танцювала швидше і швидше, і раптом... я відчула, як за моєю спиною розкрилися ще два хвости! Це був момент мого першого перетворення.

​Калеб і Райна зупинили своє тренування і просто дивилися. Весь сад сяяв рожевим та золотим. Того вечора я зрозуміла: мій вогонь — це не зброя руйнування. Це світло радості, яке допомагає іншим не боятися темряви.