Калеб:
— Дивись, сину, — я провів пальцем по лезу свого меча. — Ці мечі не були викуті ковалем. Вони були вирощені.
Давним-давно, коли Древо Вічності було ще маленьким паростком, у нього влучила блискавка чистого Резонансу. Дві гілки відламалися і впали в озеро рідкого срібла. Древо не хотіло їх втрачати, тому воно вклало в них свою волю.
Гілки застигли, перетворившись на метал, але всередині вони залишилися живими. Коли Райна вперше взяла свій меч у вулкані, він не обпік її, бо впізнав у ній «доньку Древа».
Ці мечі співають. Якщо ти притиснеш вухо до ефеса, ти почуєш шепіт лісу. Вони ніколи не зламаються, бо вони не просто зброя — вони частина живого світу. Саме тому вони світяться лише тоді, коли ти захищаєш життя, і гаснуть, якщо твоє серце повне ненависті.