Том 2. Розділ 70. Будьте моєю наставницею

Лі Цян Вей прийняв чашу й одним рухом випив відвар. Повернувши посуд Сяомін, він вдячно усміхнувся.

- Я довго був без свідомості? - запитав чоловік, потираючи пульсуючі скроні.

- Близько години, - відповіла дівчина.

Сяомін уже хотіла відійти, але раптом завмерла. Вигляд усміхненого обличчя генерала мимоволі пробудив нещодавній спогад: теплі обійми та слабкий голос, що шепотів «Будь ласка…не йди».

Відчувши, як до щік миттєво прилила кров, а обличчя запашіло жаром, вона поспіхом відвернулася, намагаючись приховати своє зніяковіння.

Цян Вей відразу помітив її дивну поведінку. Кліпнувши декілька разів кліпнувши, він спробував відтворити в пам’яті події останніх хвилин. У голові досі роїлися уривки химерних снів та спотворені обличчя людей. Не взмозі знайти пояснень її дивної поведінки, він обережно поцікавився:

- Я не зробив нічого непристойного під дією дурману?

Від такого несподіваного запитання Сяомін поперхнулася слиною й закашлялася.

- Нічого такого, - відповіла вона, насилу вирівнявши дихання.

Травник з кректанням підвівся з крісла й підійшов до них.

- Всього лише ледь не задушив її в обіймах, - реготнув старий.

Сяомін застигла й подумки вилаялася: «Зрадницький пес».

Їй хотілося провалитися крізь землю, чи обернутися невидимим вітерцем, аби лише сховатися від погляду генерала.

Натомість Цян Вей відкинув ковдру й повільно сів, спустивши ноги з ліжка. Синій одяг дещо сповз із його плечей, оголивши нижнє вбрання.

- Я що зробив?

Поглянувши на похмуре обличчя дівчини він раптом замовк.

«Честь Сяомін ледь не була заплямована, і це сталося з моєї вини. Певно, вона зла на мене».

Неочікувано для всіх Сяомін підвелася й відійшла до столу, сховавшись у затишній напівтемряві кімнати. Пролунав звук поставленої чаші й все стихло. Дівчина на мить прикрила очі, змушуючи себе відкинути зайві думки. Цян Вей був непритомний і не розумів, що робив. А отже, соромитися тут було нічого. Принаймні так вона вирішила для себе.

Граційно розвернувшись до Цян Вея, дівчина захитала головою, спокійно сказавши:

- Як я і казала, нічого такого.

Зараз вона виглядала розслабленішою, її погляд став м’якішим, а кутки губ злегка піднялися.

Травник був здивований спостерігаючи за блискавичною зміною її настрою.

- Дивно, що молоду незаміжню панянку це не хвилює.

Сяомін чудово розуміла, що насправді їй теж було ніяково. Просто не збиралася дозволяти цьому почуттю керувати собою.

Вона обернулася до травника з усмішкою, в якій сяяла її вроджена впевненість:

- А чому це має мене хвилювати? Торкнувшись мене, інспектор жодним чином не зашкодив моїй дівочій честі.

Цян Вей здивовано подивився на неї.

Сяомін різко розвернулася, зустрівшись з ним поглядом.

- Інспекторе, погляньте на свої щоки, - зауважила вона. - З вами точно все гаразд?

- Все нормально.

Дівчина зробила декілька кроків уперед, і примружила очі, ніби прискіпливо вивчала його стан.

- Ви впевнені? У вас червоні щоки й розгублений вигляд… Травнику Яо, можливо потрібно дати ще якісь ліки?

- Не потрібно нічого, зі мною все гаразд, - відказав Цян Вей, повернувши свою діловитість.

- Що ж, це чудово, - втрутився Яо і вказавши пальцем у глиб кімнати, додав: - Дівчино, загаси вогонь у печі. Чи ти хочеш спалити мені хату?

Сяомін стиснула зуби: «Ви дійсно знаєте, як спровадити людей!».

Врешті, єдине, що зараз має значення, це якнайшвидше завершити справу і покинути це місце. Поки дівчина була захоплена роботою, вона не помітила, як погляд інспектора знову пом’якшав, і він мовчки усміхнувся. 

- Ну як, інспекторе Лі, перевірили дію дурману? -  з насмішкою поцікавився травник.

Цян Вей, взуваючись, міг лише зітхнути.

- Травнику Яо, ви дійсно знавець отрут, - визнав він. - Та наступного разу обійдемося словами. Ви сказали, що це дурман, але схоже сам по собі він не міг спричинити смерть тих нещасних.

- Той, який я вам дав не міг, - уточнив травник.

Він підійшов до столу й обережно розгорнув клаптик тканини, у який Сяомін раніше зібрала порошок біля старого колодязя.

Інспектор Лі разом із писарем Чень підійшла до нього.

- Пан Яо певно має великий досвід, оскільки демони, як і небожителі живуть тисячоліттями… - тихо промовила Сяомін, розглядаючи порошок. - Судячи з того, що після пробудження з інспектором Лі все гаразд, ця речовина дійсно не є смертельною.

- Бо ви принесли мені іншу суміш, - відказав травник. - Спочатку я впізнав лише запах дурману, тому й вирішив продемонструвати вам його дію. Тільки це була моя речовина. А поки інспектор спав, я ретельно вивчив знайдену, й знайшов небезпечні домішки.