Том 2. Розділ 69. Дивна хвороба (частина ІІІ)

Новина про підозрілих чужинців швидко рознеслася поселенням і врешті дійшла до сефу.

Інспектор Лі та його помічник зупинилися на площі, біля нового блискучого колодязя. Вони уважно оглянули кожен камінь, але не знайшли нічого дивного.

- Схоже, тут усе чисто, - зауважив Інь Ци.

- Не поспішай із висновками, - застеріг його Цян Вей.

У цей момент на сусідній вулиці з’явився сефу в супроводі двох вартових. Помітивши незнайомців біля головного джерела питної води, він зупинився.

- Ці двоє виглядають підозріло. Схопіть їх! - наказав урядовець своїм людям.

Обидва воїни одразу кинулись вперед.

Інь Ци почув важкі кроки і швидко обернувся.

- Інспекторе!

Перший  із нападників замахнувся на Цян Вея, змусивши того різко ухилитися. Перехопивши зап’ястя ворога, інспектор різко розвернувся й одним рухом повалив його на землю. Чоловік важко впав у багнюку, а зброя вислизнула з його рук. Інспектор притиснув його, не даючи поворухнутися.

Другий воїн вихопив меч і ринувся в атаку.

*Дзинь*

Меч нападника зустрівся із сталлю клинка Інь Ци. За декілька рухів помічник вибив зброю з рук супротивника й приставив меч до його горла.

- Не рухайся! – видихнув він.

Чоловік під руками Цян Вея знову спробував підвестися, але інспектор жорстко притиснув його назад до землі.

- Досить, - голос молодого чиновника пролунав настільки холодно, що обидва супротивника на мить завмерли.

- Хто ви такі? – пролунав обурений голос сефу поза їхніми спинами.

Цян Вей нарешті відпустив вартового й випростався.

- Пробачте, не встиг представитися. Військовий інспектор судової управи столичного округу Лоян, Лі Цян Вей.

Урядовець миттєво зблід і схилився в поклоні.

- Військовий інспекторе Лі, пробачте цьому нікчемному слузі!

Чоловіки незграбно підвелися з землі й повторили жест за сефу. Молодший із них, опустивши очі, присоромлено промовчав. Старший же пильно подивився на інспектора й, помітивши на його одязі урядовий жетон, квапливо промовив:

- Військовий інспекторе, ми раді вас вітати…

- Та невже? - перебив його холодний голос Цян Вея. - Сефу, ваші люди ледь не вбили мене та мого помічника. Невже ви вважаєте мене настільки дурним, що я потребую ваших лестощів?

- Кхе-кхе, - удавано закашлявся голова. - То чим я можу допомогти шановному інспектору?

- Я чув, цієї ночі декілька сімей померли тут. Причому за невідомих причин, - звузив очі Цян Вей. - Мене вкрай здивувало, що на вулицях панує дивна тиша. Все виглядає так, ніби в поселені й не сталося нічого дивного, а смерть декількох сімей за одну ніч тут звична справа.

- Так, це жахливо! Мені щойно про це доповіли, і я з помічниками як раз ішов перевірити, що сталося, - запевнив сефу, проте одразу ж примружився. - Але що військовий інспектор Лояна робить у наших краях? Це не ваше відомство.

- Насправді, ми з моїми людьми випадково були втягнуті в цю справу. Через зливу та хворобу моєї писарки довелося зупинилися на тутешньому постоялому дворі. Почувши від місцевих про трагедію, я вирішив допомогти вам. Вважайте це моїм першим кроком на новій посаді.

Голова розумів, що відмова чиновнику такого високого рангу лише викличе зайві підозри, тому сказав:

- Он як. Що ж, тоді дякую інспектору Лі за виявлення милості.

- Скажіть, на кого з тутешніх жителів першим упала ваша підозра? - Цян Вей одразу перейшов до справи. - У таких випадках завжди є така людина.

- Ви підозрюєте, що хаос утворює хтось з місцевих?  - вибухнув чиновник. - Інспектор хочете сказати, що цей сефу погано виконує свою роботу і не контролює порядок?! Ось які методи ви використовуєте!

Цян Вей зберігав холодний спокій.

- То що ви скажете?

Сефу спохмурнів:

- Я знаю всіх тутешніх жителів і готовий поручитися за кожного… ну, майже за кожного.

- І хто ця людина?

- Є тут один відлюдник, живе на самій околиці. Чоловік він дивакуватий, але знається на травах. Якщо тих бідолах отруїли, він - перший кого б я запідозрив.

- Отже, травник. Де його дім?

Помічники сефу відвели інспектора Лі та його супутника до потрібної оселі й налякано накивали п’ятами.

Інь Ци відразу ж підійшов до Цян Вея і в азарті свого першого розслідування палко заявив:

- Я піду допитаю цього травника!

Його виразні очі та обличчя палали рішучістю, а сам він ледь не підстрибував від нетерпіння.

⁕⁕⁕

Постукавши у двері вказаного будинку, вони не отримали відповідь. Інь Ци загупав сильніше.

За мить двері відчинилися, і на порозі з’явився чоловік, одягнутий у стару накидку, яка приховувала обличчя.