Том 2. Розділ 60. Під ліхтарями свята Цісі

В обідній час наступного дня Сяомін вирішила звернутися за допомогою до пані Лі. Зазвичай їх вистачало простого одягу й туго зібраного волосся, як личило воїну. Але цього дня, в свято Цісі, вона хотіла бути вражаючою.

Ханьфу, яке вона тримала в руках, було подароване Цян Веєм, однак, вона не мала ні косметики, ні прикрас.

Пані Лі з радістю погодилася допомогти, сказавши: «для цього й існують старші жінки».

Вона посадила Сяомін біля невеличкого бронзового дзеркала біля вікна. В кімнату проникало м’яке світло сонячних променів, ковзаючи обличчям молодої небожительки.

- Сиди тихо, інакше макіяж вийде неохайним, - лагідно сказала жінка, розкладаючи на столі невеличку скриньку з фарбами.

Сяомін слухняно завмерла, хоча відчувала себе дещо незвично. У військовому таболі їх доводилося думати лише про зброю й бойові навички, а не про такі дрібниці.

Пані Лі м’яко торкнулася її обличчя, легким рухом провела пензликом по повіках, підкреслюючи темну лінію вій.

- Гарне обличчя не потребує багато фарб, - мовила жінка. - Потрібно лише дещо підкреслити те, що надане природою.

 Молода дівчина досі виглядала занадто блідою, тому пані Лі наклала трішки більше рум’ян.

Сяомін мовчки дивилася на своє відображення. Їй здавалося дивним бачити себе такою…іншою.

Далі пані Лі взяла гребінь й розчесала її довге темне волосся, повільно укладаючи його в складну зачіску. На мить замислившись, вона відкрила невеличку скриньку й дістала тонку золоту шпильку.

 - Останній штрих, - сказала жінка. - Вона непогано пасує до твого вбрання.

- Пані Лі. Вона надто коштовна…не потрібно, - почала Сяомін.

- Потрібно, - перебила її жінка, обережно закріпивши шпильку в зачісці.

Вона трохи відступила назад і задоволено кивнула.

- Поглянь яка ти гарна.

Сяомін повільно підняла очі до дзеркала.

З відображення на неї дивилася дівчина в зеленувато-блакитному платті, з гарно вкладеним волоссям і сяючими очима. Вона більше не мала такий хворобливий вигляд, її щоки пашіли рум’янцем, а губи червоніли, підкреслюючи її жіночність.

- Пані Лі, ви чарівниця, - видихнула дівчина.

Жінка усміхнулася.

- Гарно розважся сьогодні ввечері.

Коли Сяомін намагалася знайти Цян Вея, Юнь сказав, що генерал у справах вийшов у місто й повернеться ближче до вечора.

Сяомін прийшовши на площу, що з’єднувалася з ринковою вулицею, зупинилася,  уникаючи натовпу радісних місцевих жителів. Вона розгублено роззирнулася навкруги. Цян Вей обіцяв, що супроводжуватиме її на святі, але не зміг. Знаючи характер Лі Цян Вея, він завжди тримав своє слово. Певно сталося щось непередбачуване. Сяомін вирішила сама поглянути, чим розважаються місцеві в такий святковий день.

Гуляючи містом, її увагу привернув вивіску театру тіней, сяючу під теплим світлом ліхтарів. Зранку вона знайшла на столі у своїй кімнаті білет на цю виставу (певно залишеним генералом) й вирішила скористатися ним.

Молоді пари тримаючись за руки, сім’ї з дітьми - всі йшли подивляться історію кохання. Ті, хто бажав залишитися непомітними одягали маски. Сяомін була однією з них.

Коли історія вже майже почалася, чоловік в масці зайняв вільне місце поруч з Сяомін. Їх розділяла лише напівпрозора ширма.

Вони обмінялися поглядами. Постать чоловіка здалася дуже знайомою, схожою на генерала Лі, однак він не промовим ні слова, тому Сяомін просто повернулася до перегляду вистави.

- Слухайте уважно, добрі люди! Сьогодні я розповім вам історію кохання Білого тигра та Крижаного лотоса.

Оповідач набрав повін легеніі повітря й гучно продовжив:

- Колись, дуже давно, коли Небеса ще були молодими, а в світах панувала гармонія,
народилися дві сили. Одна виникла в сяйві світанку, інший – з небесного полум’я.

Білий тигр довго відганяв темні м’язми й боронив світи від злої енергії.

Але одного разу темна сутність змогла прорвати захисний бар’єр і проникнула в магічний світ. Тигр довго тримав захист, давши кланам час об’єднатися. Але він був поранений, а його сила майже згасла. Він став духом.

Скитаючись у такій формі, він забрів до земель вічного льоду та холоду, місця, де здавалося, не було життя, лише вічний сніг і тиша. Там, серед криги,
росла одна-єдина магічна квітка Лотос, сяюча, немов іній на світанку. Сила холоду просочувала її, розносячись довкола й не підпускаючи жодне живе створіння.

Тигр лежав біля замерзлого озера, і його подих слабшав. Лотос побачила  страждання пораненого, відчула, як згасає його серце. Вона підлетіла до нього, схилилася й її пелюстки засяяли чистим сяйвом.

Лотос віддала частину своєї сили, щоб зцілити рани Білого тигра. І тоді тигр вперше відчув справжнє тепло у вогняному серці.

За доброту Лотоса й за заслуги Білого тирга в захисті світів Небеса змилостивилися. Вони дарували цим двом людську подобу та можливість відчути сім відчуттів смертних: радість і печаль, страх і відвагу, гнів і милосердя, а понад усе – любов.