Том 2. Розділ 58. Нескінченна петля ІІ

Сянчжан Ло Чжень налив собі води й випив її, змочивши горло.

- Пані Сяомін, твій батько, генерал Чень Лівей був тим, за ким кожен був готовий слідувати. Він був схожий на неповний місяць – частина його завжди була прихована. Про його благородний характер та сміливість ходили чутки, а слава могутнього воїна змушувала ворогів тремтіти. Під час військових дій генералу Чень подобалося бути на чолі. Він був управним вершником, як і солдати в його війську. Йому подобалося перевершувати нас у всьому, що стосувалося сміливості й витривалості. Він ступав у бій на найважчому напрямку, і солдати бачили його в гущі баталії: стоячи в центрі, він закликав їх уперед як божественний символ влади та взірець для наслідування. З усіх армій Небесного царства армія Чень Лівея була найбільш відданою та лояльною. Його солдати, подібно до простого народу, відвідував із ним розваги, ототожнювалися з ним і його справою.

«І його донька в дечому недалеко відійшла», - подумав Цян Вей.

- Та була у нього така риса, що ускладнювала його життя.

Сяомін підняла брови.

- І яка ж?

- Той, хто бажає мати вплив у правничих та військових колах повинен, як пристосуванець, вміти набути будь-якої форми чи обрисів. Треба бути гнучким, зговірливим, часом непримітним, часом щирим, іноді зрадливим, завжди ховаючи частину свого знання, терплячим, і водночах холодним, наче крига, коли інша людина у гніві. Тихо страждати, якщо ти чесна людина, але знати, що ти – запеклий лицемір. Людина, яка в душі гидує таке життям, не зможе потрапити до Небесної столиці й має шукати долі деінде. Лівею було складно притримуватися цих принципів. Він був надто «правильним», тому й був вимушений діяти без підтримки вищих чинів.

Сяомін не могла сказати, що за відчуття було в її серці. Вона спохмурнішала, але намагалася говорити спокійно:

- Родина Чень ніколи не потребувала милостині чи нечесно отриманих заслуг. Кожен у нашій сім’ї здатний сам досягнути бажаного й без брудних ігор.

- Ти горда дівчина, - зауважив сянчжан. - Така вірність родині гідна похвали.

Сяомін змовкла. Було схоже, що вона прийняла близько до серця слова Ло Чженя. Поглянувши на слугу, що йшов до них із тарілкою фруктів у руках, дівчина серйозно задумалася, перш ніж сказати:

- Якщо подумати, я не лише ніколи не бачила щоб батько хизувався силою, а й схоже, він приховував її від сторонніх. Якби він не навчав мене, я б навіть не знала всіх здібностей власного батька.

Сянчжан на мить втратив дар мови.

- Лівей був ніби кістка в горлі для деяких вищих небожителів. У Небесній столиці використовували сто та один спосіб, щоб завадити генералу Чень отримати владу. Однак, він продовжував діяти по-своєму, нікому не дозволяючи збити його зі шляху. Поступово його воїни стали найсильнішими в імперії, а стратегії генерала були найхитрішими. Ніхто не міг його здолати.

- Я думала минулий імператор Небесних був гідним правителем? 

- Імператор - не вся імперія. Врешті, не зважаючи на всі перешкоди, після всіх переможних битв із кланом демонів, Чень Лівей став винятковим героєм із незмінною прихильністю спочившого імператора. Та нажаль, минулий імператор загинув, а трон зайняв його брат. І прихильність імператорської сім’ї до родини Чень зникла. Лівей більше не був улюбленцем небес.

- Новий імператор – нова влада, - між іншим зауважив Цян Вей.

Ло Чжень кивнув і продовжив:

- Коли генерал Чень відправився на місію в землі смертних і зник, військо пало духом. Небесна столиця не могла втратити таку могутню військову силу, тому імператор призначив нового командуючого, та понизив у чинах всіх генералів і командирів, хто зберігав відданість Лівею. Тих, хто був проти нового командування та забагато знав намагалися прибрати.

Думки змушували Сяомін відчувати, що в історії Ло Чженя, яка здавалася звичною для часів хаосу, мала глибші приховані шари та більшу небезпеку.

- Але навіщо прибиратипозбавлятися досвідчених воїнів? Не краще було переманити їх на свою сторону?

- Нове командування було жадібним до влади й не вважало солдатів гідними для нормального відношення, - пояснив сянчжан.

Чоловік більше нічого не приховував. Він говорив повільно, послідовно, ніби знімав тягар, який ніс багато років.

- Ви не намагалися дізнатися правду про зникнення свого генерала?

- Кожне наше питання командуванню закінчувалося покараннями. Згодом, такі командири як я, повстали проти них. За це нас оголосили зрадниками Небесної імперії, тому щоб не втратити життя, ми були вимушені  податися в біга, - з сумом у голосі мовив Ло Чжень. – Але мене все ж знайшли, то в битві сильно ранили. Використавши останні магічні сили, зруйнувавши цим свої канали, мені вдалося переміститися у світ смертних. Коли я вже був готовий відправитися до прабогів, мене буквально підібрали й принесли в це місце. Місцеві жителі допомогли тому, що побачили знак на моєму поясі – знак війська Місячної долини, війська Чень. Нажаль, багатьох відданих генералу воїнів спіткала така ж доля, просто мені пощастило більше.

- Мені шкода, - сказала Сяомін, стиснувши горнятко з чаєм.

- Це все в минулому, - захитав головою сянчжан. - Військо сім’ї Чень було для багатьох з нас родиною, твій батько піклувався про кожного зі своїх воїнів. Я втратив наставника та друга, однак його родина втратила набагато більше.