Том 2. Розділ 53. Добрі наміри. Я їй довіряю

Сяомін переодягнулася у свій вже вичіщений одяг і пішла з Юнем. Покинувши маєток, хлопчик почав детально розповідав їй, що відбувається в долині та які сім’ї були найвпливовішими.

Через якийсь час Юнь зупинився та запитав у небожительки:

- Пані Сяомін, ви так молодо виглядаєте, можна я називатиму вас старшою сестрою?

- Звичайно, - усміхнулася Сяомін.

- Чудово, - зрадів хпопчик.

Одна вузька вуличка змінювала іншу, та ззовні було складно сказати якій сім’ї належить той чи інший маєток – всі вони були дещо меншими за маєток пані Лі, однак теж були охайними та доглянутими.

- Цікаве у вас містечко. Ніколи б не подумала, що можна так легко приховати ціле поселення небожителів.

- Тоді чому б не запитати мене?

- Тебе?

- Мене. Хіба старша сестра не помітила? Я багато чого знаю.

Дивлячись на юний вік хлопчика, Сяомін не планувала дізнатися багато інформації, та все ж вирішила вислухати його розповідь.

- Тоді розкажи мені, Юню, що ти чув про історію цього містечка?

- Старша сестра, старі жителі кажуть, колись «Долина Тиші» була непрохідним місцем, ущелиною  між горами, де гуляли могутні вітри, - почав Юнь. - Але одного дня сюди прийшов великий воїн. Кажуть…він був імператором небожителів. Та ніхто не знає точно, тому що навіть зараз його особу заборонено називати.

Сяомін не відвела погляду від дороги, а просто серйозно кивнула.

«Певно, цим імператором був батько генерала Лі. Цікаво, що пані Лі змовчала про це».

Вони простували майже безлюдною вуличкою та Юнь все рівно впритул підійшов до дівчина і продовжив стишивши голос, ніби боявся, що їх почують.

- Я чув, він приніс з собою артефакт «Приховуючий туман»…

- Ти це вигадав?

- Ні, - заперечив Юнь. - Це такий камінь, який здатний завернути простір, ніби папір, і приховати всередині те, що необхідно приховати від чужих очей. З його допомогою небожитель створив цю Долину Тиші, яка після смерті імператора стала прихистком для вигнанців та тих, хто зазнав переслідувань через супротив політиці нового володаря Небесних.

- Ти багато знаєш, - Сяомін схилива голову набік.

Юнь усміхнувся, а його щоки порозовіли.

- Ще кажуть, що коли небожитель втрачав силу й ставав смертним, він знайти сюди шлях, якщо не гинув у світі смертних. Створив прихисток для тих, кого магічний світ викинув ніби непотрібне цуценя. Багато небожителів без своїх магічних сил ні на що не здатні, але ті, хто володів ремеслами, бойовими мистецтвами або мав цілительський хист, легко адаптувалися до світу смертних. Та найбільшим випробування для небожителів була відмова від помпезності їх минулого життя.

- А смертні можуть сюди потрапити?

Сяомін помітила хвилювання в очах Юня.

- Я не змушую тебе розповідати, якщо це щось таємне, - зауважила вона.

Дівчина не мала великих надій, що той відповість, але раптом хлопчина звів брови та промовив:

- Це складно назвати таємницею, оскільки смертні є членами ледь чи не кожної місцевої сім’ї, - повільно промовив юнак. - Якщо смертний прийде з небожителем, то це не створить проблем. Але самостійно люди не зможуть сюди потрапити. Вони просто заблукають в цих непрохідних лісах. Не кажучи вже про бар’єр, який простий смертний не зможе подолати.

- А якщо небожитель приведе смертного, наміри якого будуть злими?

- Всі смертні, що мешкають тут, знаходяться під контролем, -  хлопчина зупинився, поки не вимовив усю думку. - Наль, це все, що мені відомо. 

Залишок шляху вони  пройшли в тиші.

- Старша сестро, ми прийшли, - оживився Юнь, помітивши скупчення людей.

Вони вийшли на широку ринкову вулицю. Шум та метушня лунали з усіх сторін.

Тут все начебто було таким, як і завжди, в кожному невеличкому містечку, які минала Сяомін: ті самі халупки вздовж каналів; гострий запах вуличної їжі; шаленство торговців і тандитників упереміш з ритпінням возів; гойдливі червоні ліхтарики біля дверей майстерень; прилавки з одягом та різним дріб’язком; крики продавців, що закликали покупців або відганяли дітлашню; бочки з їдлом і питвом… Але було тут й щось, чого не вистачало в інших містах земного світу. Повітря тут відчувалося чистішим, дороги не вкривали шари багнюки, а на вузьких вуличках вони досі не зустріли жодного волоцюги. Невидимі, але добре відчутні, потоки енергії пронизували це місце і його жителів.

- Тут багатолюдно, - зауважила Сяомін.

- Скоро свято Цісі, кожен хоче встигнути щось купити.

 - Я чула про це свято…

- Лише чула? Сестро, ти ніколи не була на фестивалі Ткалі та Пастуха?

Це питання, схоже, заскочило Сяомін зненацька.

- А що тут дивного?

Хлоп’яче обличчя вкотре з їх зустрічі стало враженим.

- Старша сестра дійсно не жартує?