Том 1. Розділ 49. Біда не приходить одна

Над головою Цян Вея затремтіло повітря, ніби розпечене в обідню спеку. Вени на його руках спалахнули синій сяйвом, і кожна частинка сили, яка до цього була заблокована, вирвалася на зовні. Блакитно-синє сяйво швидко підіймалося над ним, як зростаюче вгору полум’я, формуючи обриси звіра.

Спочатку це був лише силует – туманна привидна форма з палаючими очима. Але з кожним ударом серця Цян Вея сяйво ставало щільнішим. Оглушливим рик рознісся простором, і з-над небожителя на землю вистрибнув величний, сяючий чистим небесним світлом, звір.

 - Бай Ху? Легендарний білий тигр, один із чотирьох міфічних Небесних звірів, - прошепотів приголомшений Мо Юнь. – То ось хто ти, генерале.

Хутро тигра сяяло білизною снігу, який щойно випав на землю, а по потужній спині й шиї мерехкотіли золоті лінії, ніби щойно висічені небесним полум’ям. Кожен рух Бай Ху був пронизаний силою та величчю, від його лап і гострих кігтів розліталися золоті іскри, залишаючи випалені сліди на землі.

Блакитно-синє сяйво досі оточувало Цян Вея, але небесний тигр Бай Ху вже стояв поруч з генералом, повністю втілений, живий. Його хутро залишилося сяяти білим світлом, але разом з цим, він не був ілюзією – він був силою, що стала  магічною плоттю, частиною власного духу Цян Вея у вигляді священного звіра.

Лі Цян Вей повільно підняв меч, і тигр синхронно опустивши голову, проричав, змусивши стіни тремтіти. Їх зв’язок відчувався в кожному видиху – небожитель та звір були єдиним цілим.

Вперше тінь страху промайнула обличчям Мо Юня. Навпроти нього стояв не просто немічний смертний, а могутній небожитель, легендарний білий тигр, втілення одного з чотирьох небесних звірів-хранителів.

- Я, Лі Цян Вей, не проти сьогодні пролити кров, - прогримів голос Цян Вея.

Темний туман, що клубочився довкола Мо Юня, збирався в одну точку біля нього, поки не почав набувати обрисів прадавнього жаху, втілення демона темряви та хаосу -Хуньдуня. Народжений демон здіймався над підлогою печери. Його тіло було схоже на густий чорний дим, що постійно змінював форму, намагаючись вирватися з власних енергетичних меж.   

Але головне – його паща. Велика, бездонна, вона роззяплювалася прямо в подобі сплюснутої голови монстра, і звідти віяло пустотою, здатною поглинути все довкола. В пащі миготіли гострі, криві зуби з темних променів, а кожен його рик розносився гулом тисячі мертвих голосів.

Спиною демона Хуньдуня, з глибоких вигинів у хребті, виривалися щупальці й крила, які миттєво розсипалися в дим, знову збираючись у щось інше. Здавалося, це створіння було втіленням жадібності й хаосу, істине обличчя яких неможливо розгледіти, але воно легко могло знищити все, до чого торкалося.

Білий тигр Бай Ху заричав, його хутро мигтіло золотими барвами, гострі, немов заточена сталь, кігті блиснули, коли він стрибнув вперед.

Взмах – і чорні щупальця, що ринулися до нього, розлетілись на шматки, розсипаючись попелом. Але монстр лише хихотів гулом, що дзвенів у вухах.

Хуньдун роззявив пащу ширше й прямо зїї глибини почав вертітися коловорот тіней. З безодні вирвався ревучий потік, затягуючий в середину демона все довкола. Каміння та уламки кайданів летіли в пащу, й навіть Бай Ху ледь не затягнуло. Але він, вдаривши лапами об землю, стрибнув збоку монтра, кігтями розсікси його бік.  

Тирг знову і знову нарадав на монстра, захищаючи небожителя від чорних чупальців, що раз за разом намагалися йому зашкодити.

- Визнай небожителю, ти безсилий проти темряви, - гукнув Мо Юнь, насміхаючись над Цян Веєм. - Я замкнув вас з собою, ви не зможете вислизнути від "принца темряви".

Погляд Лі Цян Вея став міцніше сталі, коли він сказав:

- Ваше високосте, це не нас ти замкнув з собою…ти себе замкнув з нами! 

Генерал взяв до рук свій меч, прийнявши бойову стійку.

Між ними промайнули в смертельному стрибку їхні духовні створіння, на мить розділивши ворогів.

Мо Юнь використавши свою силу створив магічний батіг, довгий, чорний, тонкий, з гострими шипами на кінці. Злий дух розсік повітря та вдарив ним у простір, де щойно стояв Цян Вей. 

Цян Вей спритно відстрибнув у сторону, тримаючи меч напоготові.

Шахта здригалася від виру енергій.

Хуньдунь, з всепоглинаючою пащою, бився з білим тигром - удари кігнів і кликів змішувалися з гучним хаотичним ревінням. Кожен стрибок Бай Ху залишав на каміннях біло-золоті сліди, а кожна хвиля пітьми з пащі демона, кожен помах його щупальців, були направлені на витягування енергії з небесного звіра.

Поряд з ними, в декількох кроках, зійшлися в битві Лі Цян Вей та Мо Юнь. 

Кожен рух батога Мо Юня розтинав повітря зі свистом, і в цих ударах відчувалась жорстокість та злість.

Цян Вей стояв із мечем у руках, важке лезо відбивало відблиски золотавого сяйва, яке ще не зникло після появи тигра. Він не відводив погляду від суперника, його обличчя залишалося спокійним, але в очах світилася напруга й зосередженість.

Перший удар. Батіг мов чорна блискавка зірвався вперед і спробував обвити руку Цян Вея. Генерал встиг ухилитися, відбивши його пласкою стороною меча, і розсік тінь, від якої здійнявся різкий шиплячий звук. Але батіг знову зібрався докупи й знову здійнявся в повітря.