Том 1. Розділ 46. Під контролем безликих

Розміреними кроками Мо Юнь наближався до Сяомін. Він не зводив своїх лисячих очей з дівчини.

Неочікувано земля під ногами затремтіла, дель-ледь, але достатньо щоб Сяомін схопилась за руку Цян Вея.

- Це було... – почала вона, але тут скелі по обидві сторони ущелини запалали спалахами. Печатки, магічні капкани, що з часів встановлення захисного поля приховувалися в цих лісах, досі працювали. Та нажаль діяли вони не за призначенням.

- Пастка! – Цян Вей ринувся атакувати Мо Юня, але вже було піздно.

З печаті одна за одною вирвалися тіні.

Спочатку Сяомін здалося, що це люди… Але тіні взлетіли в повітря сотнями довгих немов скручених стрічок, не змії ковзаючи повітрям. Вони не мали щільної форми, але доркаючись до поверхні всього живого, залишали темні сліди, ніби витягували з нього все тепло та світло.

Декілька тіней кинулися до Сяомін. Дівчина відсахнулась, але стрічки вильнули та зробивши крутий поврот у повітрі, обвили її зап’ястя та шию. Дотик був холодним та незвичним – всередині неї пролунав ледь чутний шепіт:

«Ти – причина його страждань..».

Сяомін здригнулася. Вона намагалася вирватися з путів, перерубити їх мечем, але чим більше вона пручалася, тим сильніше стрічки обвивали її шию, стискаючи її, повільно позбавляючи можливості дихати.

Її обличчя випромінювало лють. Вона відчувала як вени пульсували на шиї.

- Відпусти, - прохрипіла вона.

- Я не можу вас відпустити й ти знаєш чому. Та я можу не вбивати твого супутника, звичайно, якщо ти підеш зі мною та віддаси мені свою силу.

- Не защо.

Мо Юнь іронічно скривив обличчя, ніби слова дівчини його образили.

- Дуже шкода, - прицмокнув демон і перевів увагу на Цян Вея.

 Цян Вей теж відбивався від тіней. Він встиг розрубити одну, але вона розсипавшись у порох, миттєво відновила форму й кинулася на нього, обвивши його груди. Генерал завмер на мить, почувши в голові голос:

«Ти занадто слабкий, щоб захистити її…».

Цян Вей поглянув на Сяомін і побачив, що дівчина нерухомо стояла, знерухомлена тінями. Він бачив, як вона судомно хапала повітря ротом, після кожної найменшої спроби поворухнутися.

Дівчина дивилася вперед, не відриваючи льодяного погляду. Ні, не на нього... На Мо Юня.

Цян Вей звільнився від тіні, розсікши її, та зробив ривок у напрямку Мо Юня. Мо Юнь це помітив і криво посміхнувшись, гукнув:

- Воїне, я б не робив цього!

Мо Юань вказав на Сяомін, яка впала на коліна з посинілим обличчям.

- Зупинись! Не роби цього! – гункув Цян Вей у відповідь і зупинився.

Як тільки генерал зупинився, тіні на дівчині послабили хватку.

Цян Вей виглядав байдужим, але в цей момент розкрилися його справжні почуття до Сяомін. Його обличчям промайнув страх.

Мо Юнь помітив це, і в його голові сяйнула думка.

 «Схоже цей воїн має почуття до Сяомін. Здається, для неї він теж не чужий…»

І тепер їх прив’язаність була ключом до вирішення проблеми Мо Юня.

«Сяомін, ти сильна біля цього чоловіка. Але я відніму його в тебе… чи просто дам тобі вибір…».

Демон схидив голову й розтягнув губи в посмішці.

«…ти сама віддаш мені свою силу. Бобровільно. Заради нього».

- Не дайте йому вислизнути, - наказав Мо Юнь тіням, вказавши на Цян Вея.

Мо Юнь неспішно підійшов до Сяомін.

- Небожителько Сяомін, - звернувся він до дівчини, присівши біля неї. – Ти підеш зі мною.

- Про що ти? - прохрипіла дівчина.

- Цікаво, як ти заговориш, коли твій коханий постраждає через тебе, - сказав демон крижаним голосом.

Його ворожість була очевидною.

- Цян Вей… - тихо видихнула Сяомін, розвертаючись до генерала.

Тіні залишалися стискати руки дівчини.

- Подивимось, на стільки міцна шия у твого Цян Вея.

Мо Юнь підняв руку вгору на клацнув пальцями. Тіні налетіли на Лі Цян Вей й здушили його груди та стиснули шию. Чоловік почав пручатися, чим погіршував ситуацію. Задихаючись, він не видав ні звуку. Його очі червонішали, обличчя поступово блідно.

- Стій, відпусти його, - благаюче мовила Сяомін. Її очі стали вологими.

- Ти підеш зі мною та віддаси мені свою силу. Тоді я відпущу його і він буде жити.

- Чому не зараз? Невже демон сумнівається у своїй могутності?

- Я вже пізнав на собі могутність твоєї магії, тому цього разу я не повторю своїх помилок. Для тебе підготували місце, що дохволить твоїй силі поєднатися з моєю, не вбивши мене, - самовдоволено розпинався демон. - А щодо твого коханого…він стане гарантією твоєї покори. Все просто.

Сяомін намагалася викликати свою силу, та все було марним, вона наче заснула під дією тіньових змій. А Лі Цян Вей? Небожителька багато разів запитувала себе, якою магієї володів чоловік і чому вона ніколи навіть краєчком ока не помічала її слідів? Не міг же він мати звання «могутнього Бога війни» лише за те, що вправно розмахує мечем. Серед смертних цього можливо і достатньо, але серед небожителів - навряд чи.