Том 1. Розділ 41. Ворог приходить

Воїни мужньо відбили напад на монастир загублених душ. Нападники поранили декількох монахів та на щастя обійшлось без жертв. Не бажаючи відпускати живими жодного знападників, командир Чень Сяомін наказала воїнам допомогти постраждалим, а сама разом з командиром Інь Ци ринулась переслідувати втікачів.

Незважаючи на магічну силу, нападники перш за все були чудовими воїнами, у своїй майстреності не поступаючись командирам Хубен. Вони з легкість перебралися через доволі високу стіну та зникли у напрямку спуску з гори. Сяомін та Інь Ци послідували за ними.

Переслідуючи ворогів вони забігли доволі далеко, так що монастр зник з їх поля зору. Потрібно пам’ятати місцевість і всі дороги на полі битви. Сяомін це знала за роки навчань та служби під командуванням Цян Вея у передовому загоні, тому уважно запам’ятала кожну стежину, яку встигла помітитидорогою сюди.

Команир Чень відчувала як сила повертається до неї, а разом з нею азарт та бажання проявити себе. 

Наздоганяючи чоловіків у масках, дівчина схопила камінь, що лежав осторонь та жбурнула в голову одного з утікачів, збивши з нього маску. Той упав на землю звиваючись від болю, але невдовзі вже почав зводитись на ноги. Кров текла його обличчям, а очі палали гнівом. Він був ще юним хлопчиною, років шіснадцяти, але вже володів доволі гарними навичками. Що сталося в житті цього юнака, що він пішов темною дорогою?

Юнак з криком кинувся на Сяомін та його перехопив Інь Ци, відбивши невдалу атаку. Хлопчина відійшов на декілька кроків назад.

- Я беру на себе ватажка, - заявила командир Чень, не марнуючи часу.

- З цим я розберуся, - сказав Інь Ци вказавши мечем на хлопця.

Дві постаті змішалися в одну мить. Пролунали звуки «дзинь-дзинь-дзинь». За короткий проміжок часу, вони, здавалося, встигли обмінятися десятком ударів, перш ніж Інь Ци обійшов юнака позаду та наніс смертельний удар.

Ватажок зупинився та розвернувся до Сяомін обличчям. Інь Ци швидко наздогнав її.

Широко посміхаючись, ватажок гучно свиснув і через мить з лісу вибігло близько двадцяти озбоєних чоловіків.

- Вбийте їх! – пролунав його гучний голос.

Грім розколов небеса тієї миті, коли Сяомін та Інь Ци зчепились з ворогами. Жоден не видавав ні звуку. Жодних вам бовочих криків, лунали лише гучні нотки зіткнення сталі проти сталі. Перший, другий, третій… нападники непритомними розпростерлися на вологій землі.Залишивши в живих меньше половини. Та головний ватажок не робив ніяких дій, ніби чогось очікуючи.

Гримнув грім, Сяомін прокричала ім’я Інь Ци та прохання попередити монастир про небезпеку. Воїни розділилися. Інь Ци ринувся назад, а за ним побігла і частина нападників, від яких він відбивався по дорозі.

Коли Сяомін залишилася сама, її отчили четверо чоловіків, що залишилися в живих.

Ватажок вийшов вперед, звернувшись до дівчини:

- Ти командир Чень Сяомін?

Сяомінбула шокована та випалила:

- Я вже настільки відомий?

Вона думала, що серед командирів Хубен була недостатньо здібною, щоб стривожити ворогів. Звідки ж тоді цьому чоловіку відомо її ім’я?

Чоловік підняв руку та зняв маску. Він був кремезним, жорстоким воякою.На вигляд йому було років сорок, а на його правій щоці красувався довгий моторошний шрам.

- Пам’ятаєш мене? Цей шрам залишив ти.

Дівчина здивовано підняла брови. Вона подумала про спогади з минулого

Це відбулося в мирний день, схожий на сьогоднішній, що відбувся декілька років тому. В той день, коли птахи щебетали, а верба розгойдувалася під подувом вітру, загінгунів напав на мирне поселення. І цей чоловік був їх командуючим. Звали його Сунь Цзюань. Воїни Хубен тоді відбили атаку, а командир Чень

Сяомін  стояла перед купкою чоловіків з виразом зневаги на обличчі. Вона здавалася впевненою у собі, а не нерозсудливою.

- Сунь Цзюань, тобі личить цей шрам, - посміхнулася дівчина й поглянула на нього.

Коли Сунь Цзюань почув це, він у гніві витягнув два короткі мечі, що висіли в нього на поясі.

- Я теж хочу залишити тобі такий.

Сяомін моргнула і сказала:

- Тоді чого ж ми чекаємо?

Вона підняла меч перед своїм тілом. Очі командира дещо рухалися в ту саму мить, коли тіло ринулось вперед.У цю мить Сунь Цзюань розсміявся й замахнувся одним з мечів на зустріч молодому чоловіку.

Дві фігури вмить зіткнулися у смертельному двобої.

Командир Чень кинувся вперед, але не вдарив, просто пристукуючи пальцями ніг і увертаючись від ударів мечів. Вона обійшла Цзюаня ззаду. Коли чоловік обернувся, то махнув правим мечем і вдступив в сторону, щоб уникнути удару мечем Сяомін.

Вона здавалося взяла на себе ініціативу, але не вдарила. Не знаю, що Сяомін планує, всім здавалося, що та просто кружляє довкола Сунь Цзюаня. Але через деякий час вона повернулася та побігла. Цзюань побіг за нею слідом, але як тільки від підняв ногу, то відчув різкий біль в нозі і йому стало важко зберігати рівновагу.

Опустивши очі, ватажок побачив кинджал, що стирчав у нього з ноги.