Розділ 38. Не бійся

Настоятель повів Сяомін знайомим їй шляхом. Вони минули сад, піднялись сходами нагору, а далі звернули зі стежки в протилежний бік. Їхні тіні грались на кам’яних поверхнях у світлі ліхтаря.

Вони зупинились перед скелястим виступом, що височів над стежиною. Проводячи перевірку, дівчина бачила, що там глухий кут, окрім купи сіна тут нічого не було. Вона не розуміла чому вони тут зупинилися. 

Довкола не було ні душі. 

Чоловік відсунув скирду сіна в сторону звільнивши підступ до скелі. Вони підійшли до кам’яного виступу правильної квадратної форми, доволі дивної для природного утворення. Зупинившись перед шорсткою кам’яною поверхнею, настоятель простягнув руку й натиснув на ледь помітний виступ у формі бутона квітки. Його рухи були точними та неспішними, наче він робив це сотні разів. Через секунду глухий звук відлунням відбився від кам’яних стін, і  скеля почала рухатися.

Плита плавно розходилася в сторону під дією механізму, невидимого для зайвих очей. Приховані шестерні заскрипіли, відкриваючи вхід у темряву. Утворився прохід, не надто великий, але достатній для того щоб пройти одній людині.

- Прошу за мною, пані, - посміхнувся настоятель та простягнув руку дівчині.

- Який надійний захист,  - іронічно мовила вона.

- Все набагато цікавіше, ніж Вам здається, - спокійно відповів він і першим зник у темряві, даючи зрозуміти їй, що це не пастка.

Сяомін зачекала мить і зробила крок у невідомість. Зайшовши в середину, вона відчула, що простір тут набагато ширший, ніж здавалося ззовні. Не дивлячись на темряву, вона відчувала довкола простір. Усередині було холодно, ніби у сховищі льоду, а в повітрі відчувався запах вологи та плісняви.

- Цей шлях відомий лише обраним, - тихо промовив настоятель, роблячи декілька кроків у сторону стіни.

Настоятель зашурхотів тканиною, намагаючись щось дістаючи. Пролунав хрускіт і невеличке полум’я вогнива освітило навколилишній простір. Обережно тримаючи його в руці, чоловік швидко підійшов до старого факела, що висів зліва від розщелини, та запалив його. 

Нарешті Сяомін могла бачити. Вони стояли в просторій печері, що тягнулася вглиб гори. Знову натиснувши щось у стіні, настоятель зачинив прохід, приховавши їх у середині гори.

- Навіщо ви привели мене сюди?

- Не бійся, я не зашкоджу тобі. Ти така нетерпляча,! Зачекай ще трохи і я все тобі поясню. 

"А цей настоятель, ім'я якого я досі не знаю - хто він узагалі такий? Я відчуваю його силу, та вона не схожа на мою. Цікаво... Він прагне, щоб я йому довіряла, та за моїм досвідом, це схоже лише на самогубство?"

Тримаючи у руці факел настоятель повів їх вперед тунелем. Легке мерехтіння вогню освітлювало звивистий спуск, що вів усе далі в надра скелі. Вони минули декілька розгалужених тунелей, кожного разу повертаючи в різні напрямки.

- Це схоже на лабіринт, - зауважила Сяомін.

- Ця система тунелей простягається під усим монастирем і тягнеться далеко у глиб гори.

- Навіщо вони? Це ж усього лише монастир, окрім вас, монахів, тут більше нічого немає, - здивувалася вона.

- Більшість цих ходів утворені природою, а інші творіння рук людей.

- Монахи могли б сховатися тут від нападу, але чому так не вчинили? Я не розумію.

- Ми охороняємо це місце від зла, так чому маємо ховатися тут? В цих тунелях приховані таємниці, здатні знищити пів людського світу, тому про них не має ніхто дізнатися.

- Якась слабенька охорона для таких таємниць, - засумнівалася Сяомін. – Будь-хто за великого бажання зможе віднайти цей сховок.

- Ти аналізуєш лише те, що бачиш, але є ще потаємна сторона. Те що бачиш ти, можуть взагалі не помічати інші. Це просто неможливо для них.

- Що саме?

Але це питання просто застигло в холодному повітрі.

Минувши ще декілька поворотів, настоятель нарешті зупинився перед входом до нової пустоти, прихованої в густій темряві.

Переступивши кам’яний виступ, схожий на поріг, настоятель витягнув факел вперед освітлюючи шлях. Язики полум’я освітили велике приміщення, стіни якого були викладенні з грубого каменю, вкритого чудними візерунками та надписами, вирізаними, здавалося, століття назад. Сяомін уважно намагалась розібрати символи, вони здавалися їй знайомими, але це не точно. Вона точно зустрічала їх раніше, у світі небожителів, але коли і де саме не могла пригадати.

Дівчина наздогнала настоятеля. Її уважний погляд насторожив би навіть мертвеця, а настоятель тим паче його відчув. Чоловік повернувся і поглянув на неї.

- Щось сталося?

- Ці надписи…Я розумію, чому вони мені так знайомі. Що вони означають?

Чоловік відвів погляд на блакитні мерехтливі символи і загадково хмикнув.

- Не задавай питання, на які не отримаєш відповіді.

Стеля печери була настільки високою, що її неможливо було розгледіти. Тут не було запаху плісняви та сирості, порівняно з входом до гори, а довкола розносився ледь відчутний аромат ладану.

«Тут доволі непогана вентиляція. Певно ми недалеко від поверхні», - подумала Сяомін.