Розділ 35. Таємниця чорного лісу ІІ

Сяомін заправила за вухо пасмо гладкого темного волосся, що тріпотіло на вітру, і нахилилась до маленької хризантеми, що самотньо зростала під великим кущем.

- О, це незвичайно! – мовила вона.

Травник Тао пильно дивився на округле, дещо бліде обличчя дівчини.

- Багато чудес та страхів у  цьому лісі, - посміхнувся він.

Сяомін не втрималась щоб не запитати:

- У цьому місці зовсім інші відчуття, чи це мені тільки здається?

- В народі кажуть… але це всього лише плітки… - запнувся травник.

- Обожнюю плітки, - наполягла вона.

- Кажуть, колись ці місця відвідували паломники з усієї імперії. Магія цих місць була здатна зцілювати людей та дарувала їм вдачу. Дізнавшись про це, один з минулих імператорів наказав збудувати у лісовій гущавині монастир. Так ця земля просікалась молитвами монахів.

Травник Тао сумно зітхнув, поглянувши в далечінь і мовив далі:

- Колись люди приїздили сюди з усіх кінців імперії і не тільки, щоб просити благословіння у Небес, пропитуючи все довкола магією. Проте тепер темні простори, знані як Темний ліс перетворились на одне з місць, які неможуть похизуватись нічим, окрім сумної історії.

Інь Ци уважно слухав.

- А що зараз стало з храмом? – Поцівився він.

- Після низки нещасних випадків, віруючі покинули ці місця. Кажуть, близько десятка монахів і досі залишаються жити в храмі, не бажаючи покинути свою святиню.

- Хмм… Тепер мені зрозуміло, чому люди бояться цього місця.

- Але це всього лише плітки, та сам я теж минаю це місце. Занадто багато там поганого відбувалось, - зауважив травник. – Та нажаль, наша дорога буде проходити саме через цей храм, щоб оминути болота.

У Сяомін почало паморочитись у голові.

«Ця дивна енергетика давить на мене. Треба швидше забиратись з цієї галявини».

- Гаразд, я зрозуміла, - відповіла вона.

Мандрівники рушили далі пришвидшуючи темп. Знову запанувала тиша.

Після повернення Сяомін зі світу духів, її нинішні магічні сили відновились на 40-50%. Їй пригадались попередження про те, що на неї, а точніше на її силу, відкрите полювання. А якщо це місце посилює магічні здібності і може викрити її… Небожителька не була впевнена, що вистоїть проти елітних найманців магічного світу, проте використавши цю силу, вона могла, принаймні, побороти їх тут, даючи деяку надію на спасіння іншим.

Пробираючись крізь рослинність, Сяомін зачепилась за високу пожовклу траву і ледь не втратила рівновагу.

- Командире Чень, обережно!

Вона зупинилась за крок до вузького струмка. Він протікав в тому місці, де колись проходила тропа. Хвощі та папроті спокійно примостились вздовж водного потоку, що ледь чутно дзюрчав оминаючи каміння та опалі гілки. Прозора джерельна вода так і манила мандрівників утамувати спрагу.

- Ми маємо рухатись уздовж цього потоку. Він нас виведе до боліт, а звідти до печер рукою подати, - мовив травник Тао.

 - Ну що ж, веди нас.

Судячи з положення сонця, минуло щонайменше кілька годин відтоді, як воїни на чолі з Сяомін та Інь Ци покинули магічну галявину. Вони неначе тіні рухалися лісом, уважно прислухаючись до кожного шурхоту.

З наближенням до боліт пейзаж разюче змінювався. З кожним пройденим метром дерева поступово густішали, їх стовбури ставали темними, майже чорними, а масивні крони переплітались, утворюючи купол, непроникний для сонячних променів. Час вже був обідній, та довкола неначе настали  сутінки. Повітря ставало вологішим, а грунт під ногами воїнів вогкішим.

Сяомін звернула увагу на величезні, місцями почорнілі  від часу й порослі мохом кам’яні валуни незвичайних форм, що то тут, то там виринали із-під землі. Деякі з них були схожі на фрагменти зруйнованих колон, а деякі нагадували обриси обличь та тіл давніх статуй.

- Кажуть ці валуни потрапили за землю зі світу Богів тисячі років тому, коли боги та демони бились між собою. Це частинки величної гори, яку було знищено потужною зброєю.

Інь Ци пирхнув.

- І хто ж такі казки видумує?

- Я відчуваю твою відразу, юначе, - зауважив травник. – Від неї аж повітря тріщить.

- Інь Ци, залиш свої насмішки, - сказала Сяомін, і риси її обличчя скам’яніли. – Для людей ці історії спадок їх предків. Ні ти, ні я не знаємо як було все насправді. Так що облиш старого і зосередься.

- Перепрошую, - озвався Інь Ци.

Травник Тао похитав головою.

- Юначе, у минулому житті я теж був молодим воїном. Дух бунтівництва та дике бажання показати себе вище за інших, бути особливим – все це мені знайомо. – Вираз чоловічого обличчя був проникливий.

Інь Ци прийняв докір, потираючи рукою чоло. Він був схожий на хлопчика, якого сварив суворий дідусь.

Сяомін стримала сміх.