Розділ 33. Вчений посеред двору

Сяомін сиділа на ганку внутрішнього двору маєтку й поринувши в роздуми, вдивлялась у вечірнє зоряне небо. Вона відчувала себе майже залежною від краси цієї сцени та тепла, оскільки вона була вкрита м’якою накидкою. Як раз коли вона вже майже задрімала, вона почула шорохи та звуки руху.

Інстинкти войовниці, що були напрацьовані роками битв, миттєво насторожились. Вона відкрила очі й пронизливо поглянула на джерело звуку.

Вона обернулась і з подивом виявила позаду себе чоловіка зі світлою шкірою та мантією вченого. Їх погляди зустрілись. Сяомін не могла не здивуватись, що навіть такий грубий воїн, як Інь Ци, може виглядати доволі привабливим у мантії вченого.

Інь Ци довго дивився в очі Сяомін, поки його губи злегка не здригнулись...а потім…він широко посміхнувся.

Очі дівчини засяяли під тьмяним світлом ліхтарів.

- Інь Ци, ти тут тому, що завтра ми рушаємо на місію?

Інь Ци кивнув:

- Коли ми доберемось, нам доведеться мати справу з великою кількістю небезпек, ти маєш бути морально готова.

- Чому? Ти думаєш, що наша місія може обернутись катастрофою?

- Ти збираєшся піти проти війська з горсткою воїнів. Справжні військовоначальники не роблять подібних спроб, не дивлячись на те, що сама ідея точно не виходить за межі їх уяви.

- Можливо тому, що ця думка просто не приходила їм у голову... А ти вагаєшся, - в голосі дівчини відчувалась радісна посмішка. -  Я нутром відчуваю, що на правильному шляху.

Інь Ци активно жестикулював, коли говорив. Було очевидно, що він не сердиться, а переймається проблемою й добре знається на ній, тож прагне убезпечити войовницю від помилок. Сяомін відхилилсь назад і спостерігала за схвильованим обличчям Інь Ци, заворожена і захоплена.

І мало не плакала при цьому. Вона була страшенно самотня і лише зараз це збагнула. Але тепер самотньою вже не почувалась, і це було так добре, що вона не знала, куди подітись.

Зрештою, дівчина не поспішала відкривати свою душу іншим, але була готова палко посперечатись. 

Інь Ци поглянув на всміхнену дівчину та лише захитав головою.

- Я…чесно кажучи, я просто думала, що ти не погодишся.

- Так, Чень Сяомін, я міг би сказати «ні», але де в чому я з тобою згоден. Побачивши реакцію місцевих на нашу появу, я підозрюю, що в чорному лісі справді щось приховують.

Брови дівчини здивовано піднялись вгору.

- Що? – спитав Інь Ци.

- Ну… - протягнула дівчина. – Я хочу сказати…ти ж Праведний командир. Зараз я граю роль учениці генерала Лі Цян Вея, і ти ж не можеш дозволити мені знущатись над смертними, навіть якщо це вбивці, навіть якщо врятувати друзів від смерті. Ти міг би сказати «ні», але потім постраждав би. А тепер ти можеш чесно казати всім, що це не твоя провина. Всі шишки дістануться генералу Лі…

- Я розумію, чому ти робиш те, що робиш, - перебив її Інь Ци. – Але я хочу, щоб ти пообіцяла, що з цього момента, ти будеш просити мене або генерала Лі про допомогу, навіть якщо ти придумаєш причини, через які цього робити не варто. Не дій так безвідповідально.

Сяомін не відповіла, але її напівзаплющені повіки ніби висловлювали роздратування.

- Послухай, Інь Ци, щоб ти запропонував зробити, якби я попередила тебе про засідку з двадцяти наших воїнів- зрадників?

- Я б вчинив відповідально, та доповів про все генералу Лі. І представив би йому з цим розібратись, - твердо відповів він. – У цьому випадку не було б темряви, благаючих людей та зайвих жертв.

Та Сяомін лише заперечно захитала головою.

- Це зовсім не відповідальна поведінка, Інь Ци. Це більше схоже на того, хто просто виконує свою роль гарного командира. Генерал може запобігти катастрофі лише раз. Скоріше за все, навіть до початку безладу, наприклад, давши зрозуміти зрадникам, що все знає. Без доказів, він не зможе пред’явити обвинувачень. А потім порушники повторять спробу. Меньшою кількістю, з кращою конспірацією, так, щоб ніхто не дізнався. А якщо це діти високопосадовців…У генерала немає повноважень на залякуючі дії, які дозволили б захистити тебе або мене, і він навряд чи стане перевищувати свої повноваження, тому що насправді   він не несе відповідальності за них.

- Генерал Лі Цян Вей безвідповідальний? – недовірливо перепитав Інь Ци. – Ти з розуму зійшла?

- Вона не схожа на звичайну відповідальність, - уточнила Сяомін. – Це скоріше відповідальність героя. Це означає, що якщо щось станеться, не важливо що – це твоя помилка. Лише твоя… Навіть якщо ти сказав генералу, за те, що відбудеться, відповідає не він, а ти. Правила та закони – не виправдання, вони працюють не для всіх,  командує хтось інший – не виправдання, навіть те, що ти старався з усіх сил – не виправдання. Виправдань взагалі не існує, ти маєш зробити те, що маєш не дивлячись ні на що, - обличчя дівчини стало суворим. – Ось чому я назвала твої дії безвідповідальними. Бути героєм означає, що твоя робота не завершина, доки ти не зробив абсолютно все, щоб останні люди були в безпеці назавжди, – в її голосі дзвеніла сталь. - Неможна думати, що якщо ти слідуєш правилам, то ти виконав свій обов’язок.

 - Мені здається, - спокійно мовив Інь Ци, - що ми по різному дивимось на деякі речі. Але в одному я згоден, генерал Лі дійсно називає героями людей, яким немає на кого перекласти відповідальність і які привчаються відстежувати все самостійно.