Розділ 32. Таємна розмова. Неприємна зустріч

Імператор підійшов до Цян Вея. Його рука легко вляглася молодому генералу на плече.

- Лі Цян Вей, я щиро сподівався, що ти приїдеш до Лояну.

Молодий чоловік вклонився.

- Я не міг проігнорувати запрошення вашої величності.  

Імператор натянуто посміхнувся.

- Ти добре показав себе сьогодні, Лі Цян Вей. Тепер міністри будуть благосклонішими до твоєї особи. Ти добре б’єшся і зробив усе, що зміг, для безпеки двору та імператора.

- Врятувати вашу величність та імперський двір було честю для мене, - вклонився генерал Лі.

- Безсумнівно. Не забувай, Лі Цян Вей, я відправив тебе на край імперії щоб ти схилив голову на набрався досвіду. А ще цим я врятував твоє життя. Тобі відомо, як двір бажав знищити тебе.

Слова імператора звучали дружелюбно, ніби він хотів схилити генерала на свою сторону. Але він забув, що генерал Лі не був підлабузником, як усі його міністри.

- Вони захочуть знати, хто ти, - промовив імператор. – До вечора це стане єдиною темою для розмов. Ти великий герой? Ти молодий посланець Небес, який прагне влади? А може, ти демон, душа загублена в цьому світі? – він тихенько захихотів і поплескав Цян Вея по руці.

Видно, імператор хотів вибити його з колії, заскочити незахищеним. Цян Вей підозрював, що імператору Лін-ді подобається тримати людей неврівноваженими.

Можливо, імператор вів би й далі, та його зупинив головнокомандуючий Су Мін:

- Імператоре Лін-ді, зупиніться.

Су Мін був чоловіком років сорока, кремезної зовнішності. Не відводячи погляд своїх виразних блакитних очей від правителя, від продовжив, карбуючи в повітрі кожне слово:

- Вам відомо, хто ми, тому не треба цим жартувати, - процідив крізь зуби Су Мін. - З покоління в покоління імператори вашого світу заключали договір про захист свого народу Небесним царством, і лише ви назвали це марнотратством. І що тепер ви маєте? Для захиту вашої імперії від темних сил нас залишилось лише троє, і ті, лише через домовленість з вашим покійним батьком-імператором. Ми не можемо втручатись у перебіг подій використовуючи магію, однак ми захищаємо Вас.

При згадці про покійного батька-імператора посмішка зійшла з обличчя чоловіка. Від цих у його очах спалахнула ненависть.

Цян Вей, помітивши це, роздратовано поглянув на правителя.

Від цих поглядів, повітря довкола них, здавалось, було готове спалахнути, але потім чоловіки холодно посміхнулись одне одному й удали, що нічого не сталось.

- Так, так, - сердито промовив імператор. - Я мав бути обережнішим у своїх словах.

Незважаючи на свою деяку недалекість, імператор розумів: певну правду не варто розголошувати, життя буде нормальним лише за умови, якщо її не визнавати. Він правив у минулому могутньою імперією, купався в розкоші кожен день, і не визнавав бідності свого народу. 

Цян Вей подумав, що не варто слухати далі, відчув дивний порив поставити на місце цього чоловіка. Холодний голос генерала розітнув повіртя, перш ніж імператор ще щось утне:

- Грабіжництво, вбивство та злодійство ви та ваші міністри називають імперією, а створюючи пустелю, називаєте це миром, - мовив Цян Вей, після тривалого мовчання. - Ніхто не намагається полагодити імперію, яка повільно розпадається. Будучи величною, вона більшу частину своєї історії була у війні. Тільки різниця в тому, що минулі імператори завойовували нові території, поглинаючи землі племен, а Ви, імператоре Лін-ді, займаєтесь лише намаганням захистити те, що залишилось.

Всі успіхи, яких вони досягли в Гуаньду, ніби постійно перекреслювалися поганими новинами з інших регіонів. Епідемії розгорталися все дужче. Найбільшою проблемою було те, що через тривалу посуху врожаї були скудніші, а регулярні поставки до столиці зменшились. Скорочення запасів було темою кожного офіційного листа, який імператор отримував з віддалених територій, і причиною назріваючих заколотів.

- Як ви смієте! – остаточно розгнівався імператор.

- Імператоре, заспокойтесь, - посміхнувся Цян Вей. – Ніхто з нас не претендує на ваш трон. Просто перестаньте спустошувати казну на своє заможнє життя та будівництво нових, нікому не потрібних, палаців.

- Ми не будемо втручатись у ваше правління. Як тільки ми знайдемо й знешкодимо носія демонічної сили, що за передбаченнями скоро явить себе, ми повернемось у своє царство. Ви маєте бути готові до цього, - сказав Су Мін. – На цьому, імператоре, дозвольте повернутись до своїх обов’язків головнокомандуючого.

Щойно Су Мін вийшов з палацу, Цян Вей швидко повернувся до розмови.

- Пробачте головнокомандуючому його запальний норов, - спокійно сказав Цян Вей, відводячи погляд від дверей, які зачинились за чоловіком.

- Лі Цян Вей, до сих пір ви жили життям смертних, не піднімаючи питання своєї присутності в цьому світі. Невже зараз щось сталось? Якщо це становить загрозу нашій імперії, я маю знати…

- Ні, імператоре, не сталось нічого, що може загрожувати світу смерних, - посміхнувся небожитель. - Ми всього лише показали вам проблеми народу, шлях для уникнення повстань. Я всього лише бажаю, щоб вас запам’ятали в історії як правителя, який підняв імперію з колін, а не знищив її вщент. Прислухатись до цих слів чи ні – вирішувати лише вам.