Розділ 28. Хто ти насправді?

Дозволь попередити, що

заперечення моїх здібностей –

небезпечна затія, яка зробить

 твоє життя неаби яким дивним.

Чень Сяомін залишилась стояти сама у просторій відкритій галереї. Вона замріяно поглянула в небо. На темні хмари, які осяювали поодинокі блискавки. Дощ поступово вщухав. Ті ж поодинокі краплі, які спадали з даху, підхопював легкий осінній вітерець й відносив вдалечінь. З сутінків линуло мелодичне шелестіння листя. Один маленький жовтий листок, принесений вітром, залетів до галереї та упав біля ніг дівчини.

Сяомін заплючила очі від насолоди. У такі миті вона була дійсно щаслива. 

Дівчина замислилась на коротеньку мить, що за життя вона мала, поки не покинула Місячну долину. Спробувала пригадати щасливі моменти, намагаючись приспати зростаюче хвилювання за рідних.

Починаючи з дитячого віку вона слідувала за батьком повсюди і змішувалась з тими, хто був у казармі. Вона приєднувалась до них у спеціальному навчанні незалежно від вітру та дощу. Ні разу не відступивши,  небожителька почала виказувати ознаки того, що набагато гостріше реагує на все, що відбувається у світах, у порівнянні з іншими. Крім того, у неї вибув достатньо великий запас досвіду у володінні бойовими мистецтвами.

Все це дало дівчині можливість вижити будь-де, за що вона була дуже вдячна, особливо в ситуації в якій опинилась зараз.

Сяомін відчула, як на очі навертаються сльози. Вона не бажала більше думати про минуле, від цих думок на душі ставало ще важче.

Небожительку лякало те, що з кожним прожитим роком у земному світі, вона все більше ставала схожою на смертних, з їх слабкостями та надмірною емоційністю. І чим далі, тим глибше це проявлялось.

Чи було це погано? Небожителька й сама не знала відповіді на це питання.

Сумні роздуми змусили серце Чень Сяомін стиснутись. В її думках була ще одна людина. Вона хвилювалась за Лі Цян Вей, хоча сама б у цьому ніколи не зізнається, навіть самій собі.

«Генерале, ви мусите знати, що ваша перевірка на відданість вже близько», - з сумом подумала дівчина.

В імперії настали часи хаосу та боротьби за трон. Чутки про те, що євнухи швидко захоплюють владу, маючи своїх шпигунів по всій столиці. Імператор викликав Лі Цян Вея після декількох років забуття. Генерал мав знати, що саме на думці у правителя та тих, хто ним керує.

Вона роздумувала що ж таке могло статись, що Лі Цян Вея викликали до столиці. Час в імперії був неспокійний, влада імператора знищувала стабільність, яку збудовували століттями. Але це не перший імператор, при владі якого чиниться хаос. Повинно бути щось ще…

Вона опустила голову й їй на очі потрапив золотий листок, що залишався майоріти яскравою плямою на темній підлозі. Піднявши листок, дівчина піднесши його до звисаючого зі стіни ліхтаря. Спершись спиною на масивну червону колону дівчина прийнялась недбало розглядати знахідку.

Темні тонкі прожилки, неначе судини розмежовували невеличкий жовтувато-помаранчевий кленовий листок.

"Що ж, не все так і погано", - посміхнувшись подумала Чень Сяомін.

І хай навіть інша людина почуваласья б зрадженою, якби наставник отак поводився з нею, Чень Сяомін натомість відчула гордість. Генерал знав, що вона не буде ховатись в маєтку Лі як зробила б інша поважаюча себе пані.  І не тому, що їй було байдуже. Все зовсім навпаки…

Вона жадала розкрити таємниці.

І він знав.

Інші уявлення не мали. Гадки не мали – про те, з чого вона зроблена. А він знав. Знав усі її таємниці.

Вона повернулась, щоб піти, їй потрібна була тиша і спокій, щоб все обдумати.

Що ж, поживемо - побачимо.

- Пані Чень!  Пані Чень!

- Чому ти так дивно посміхаєшся? - стомлено поцікавилась Чень Сяомін, боязко поглянувши на хлопця.

- Я задумався, як довго така дівчина, як ти зможе протриматись біля генерала Лі?

- Будь ласкавий пояснити, - повним нерозуміння голосом спитала войовниця. – Ти вважаєш, що я не гідна бути поряд з ним?

- Це напевно так, ви не згодні з цим? 

Боязкість хлопця ніби вітром здмухнуло. Чень Сяомін була настільки вражена такій зміні, що не відразу знашла що відповісти. Зробивши ображене обличчя, вона відповіла Лу Юю:

- Святі Небожителі! Якої ти про мене думки! – вигукула дівчина. - Я ніколи не вважала, що гідна бути поруч з наставником Лі. Я тут лише для того, щоб вчитися в нього.  

Лу Юй відкрив був рота, але тут же його закрив. Він потер перенісся й задумливо поглянув на Чень Сяомін. 

Чень Сяомін побачила сумнів в очах воїна.

- Лу Юй, - м’яко мовила дівчина, - Я розумію, ти підклуєшся про генерала Лі. Генерал ніби сонце, довкола якого все обертається і я не збираюсь змагатись з його славою. Навпаки, я намагаюсь знайти спосіб посилити його потужність та владу. Тобі не спадала думка, що Лі Цян Вей за першої нагоди замінити мене кимось не таким привабливим, не таким небезпечним, як ти думаєш. Він міг просто позбутись мене, відіславши подалі.