Розділ 27. Ціна спогадів

Лу Юй та Цао Сюецинь витріщилися на Чень Сямін. Їх кинуло в холодний піт від звинувачень дівчини. Вони вже знали, що таке страх. У битвах він завжди був поблизу. Страх зберігав життя. Так було і зараз.

- Генерале Лі, я... - почав виправдовуватися Лу Юй.

Лі Цян Вей жестом зупинив хлопця.

- Ні, навіть не намагайтесь. Не хочу знати, що тут відбувалось. Досить цієї вистави.

Чень Сяомін напружилась. Цілком зрозуміло, що генерал Лі був не в настрої вислуховувати розумні поснення. Він подивився на дівчину.

- Але...

Здавалось, Лу Юй не чув генерала. На мить він пригнічено схилив голову.

На скроні молодого воїна запеклася кров. Через скуйовджене волосся й порожній погляд він дужче скидався на залякану тварину, аніж на людину, немов дикий звірне міг виішити, нападати йому чи втікати.

- Ви всі троє маєте бути покарані, - міміка й жести в Лі Цян Вея були бездоганні. Було абсолютно очевидно, що він розгнівний, але був надто ввічливим, щоб щось сказати.

Чень Сяомін сміливо піднявши голову, невинно посміхалась своєму наставнику, чим гнівала його ще більше.

Троє порушників спокою обмінялись поглядами. Побачивши страх в очах нових знайомих, дівчина перевела погляд на Лі Цян Вея. Він дивився на цю трійку, як сокіл: темно-карі очі прикриті й задумливі, губи щільно стиснуті. Перед нею вже не добрий господар маєтку, хтось інший - холодний і далекий.

- За що? Ми не робили нічого протизаконого, - обурилась Чень Сяомін. Вона не дозволить щоб хтось постраждав через її пустощі. – Ці двоє воїнів ні в чому не винні. Я влаштувала бійку. Це через мене здійнявся галас, мене й треба покарати.

- Це правда? – холодно спитав генерал.

Молоді охоронці невпевнено полянули на Чень Сяомін. Якщо вони погодяться, дівчину покарають, якщо ні – вони теж постаждають. Що робити?

Чень Сяомін ледь помітно кивнула головою, даючи знак, що все в порядку.

Цао Сюецинь стояв поряд з дівчиною й крадькома дивився на її бліде маленьке лице й не знав, чому воно раптово почервоніло від хвилювання. Він був розумнимішим за Лу Юя, тому відразу знак. Воїн поглянув на генерала.

- Так, генерале, це правда.

- У такому випадку, цього разу вам пощастило. Ви вільні.

- Дякую генерале.

Вони вклонились й швидко пішли, залишивши генерала Лі та його ученицю наодинці. Тепер немає сенсу і далі тримати маску. Поглянувши на холодного Лі Цян Вея, Чень Сяомін мимоволі здригнулася. Їй було начхати, які питання він буде задавати. Однак, він нічого й не запитав про те, що тут відбулося. Його цікавила інше…

- Чен Сяомін, - промовив Лі Цян Вей. Зморшка тривоги між його бровами стала глибшою. - Я думав, ти... Не зважай. - Вона зміряла його поглядом. - Хто дозволив тобі брати зброю до рук у такому стані?

Він кивнув на руку войовниці.

«Чень Сяомін так сильно ослабла?»

Лі Цян Вей не міг витримати несщаного виразу обличчя дівчини. Він знав, на скільки її затягувало в будь-яке протистояння. Як вона, з її гордовитим характером, могла витримати таке?

Але те, що він побачив, шокувало його.

Замість очікуваної драми він побачив щось, що зовсім не співпадало з його очікуваннями. Чень Сяомін, з аурою відчуженості та байдужості, байдуже поглянула на нього.

Вона мала б перевірити раніше, чи все гаразд, однак була занадто захоплена всією ситуацією. І зараз була готова крізь землю провалитись.

Чень Сяомін насупилась.

- Вибачте, - пробурмотіла вона.

Його стурбоване обличчя змінилося подивом.

- Що ти сказала?

- Вибачте, наставнику! - випалила вона.

Лі Цян Вей всміхнувся, але не засміявся.

- Недбало, ученице, - сказав він. - Ти впевнена, що не потребуєш лікарської допомоги?

- Усе гаразд, наставнику. Це всього лише подряпина.

- Добре, - Лі Цян Вей підняв дерев'яні мечі й кинув один дівчині. - Чому б у такому разі не поглянути, як ти впораєшся з цим проти мене.

Його клинок рухався з приголомшливою швидкістю. Чень Сяомін задкувала, відчайдушно намагаючись устояти на ногах. Все що вона могла, це відбивати атаки. Декілька разів дерев'яний меч майже вислизав з рук. Розчарована, вона зціплювала зуби.

Річ була не лише в тім, що Лі Цян Вей був вищим та сильнішим за неї. Проблема була в тілі дівчини. Вона знала потрібні рухи й стратегії, але її м'язи просто не витримували такого темпу. Її кінцівки немовби підкорялись розуму після нетривалої затримки.

Якщо коротко, проблема була в ній. Після того, як її було поранено отруєною стрілою, та й пробудження прихованої в ній сили, тіло Чень Сяомін слабшало. Лише тепер войовниця збагнула, якою слабкою стала, як легко втомлюється.

- Зосередься, - Лі Цян Вей наближався.

Рухи Чень Сяомін ставали все відчайдушнішими. Вона навіть не намагалась завдати удару сама, бо зосередженості ставало лише на те, щоб утримувати клинок генерала подалі від свого обличчя.