Розділ 25. Льодяна магія. Гіпноз

Світанковий спокій сколихнувся від жіночого плачу. Здавалося, він пролунав у кожному куточку східного крила маєтку Лі. Відлунював від стель та стін і повертався до покоїв трикратно посиленим.

Сила льодяного лотосу, прихована в тілі Чень Сяомін, завдавала їй неймовірного болю. Протікаючи по її судинам, проникаючи в м’язи… Від голови до кінчиків пальців – все її тіло палало з середини. Але зовні… 

Зовні дівчина була більше схожа на людину, яка провела час під сніговими заметами, ніж на Небожительку, яка лежала зараз в теплому ліжку. Шкіра на її руках мала легкий відтінок синяви, пальці були льодяними, а під час кожного видиху виділявся напівпрозора хмаринка пару.

Біль був настільки сильний, що Чень Сяомін просто не могла втриматись й не викрикнути.

- Ай!

Лі Цян Вей, який саме разом з Інь Ци відшліфовував свої рухи з мечем у внутрішньому саду, почув це.

- Інь Ци, ходи перевір, що сталось, - наказав генерал.

- Чому я?.. Здається це з покої пані Чень, - мовив Інь Ци, загадково поглянувши на Лі Цян Вея. – Ви впевнені, що саме я маю піти й все перевірити?

Льодяний приступ минув через декілька хвилин, залишивши Чень Сяомін час від часу здригатись від холоду.

Лі Цян Вей зайшов у покої дівчини, підійшов і сів поряд. Його погляд зупинився на блідому дещо округлому обличчі. Зараз вона була більше схожа на кинуте дитя, що намагається сховатись від усього світу, ніж на могутню войовницю, яка кладе ворогів на полі бою декількома помахами меча.

- Чень Сяомін? – тихо гукнув Лі Ця Вей, торкнувшись її передпліччя.

Холод від доторку пронизав його пальці. Від подиву, Лі Цян Вей відсмикнув руку.

Лі Цян Вей направив свої долоні на її тіло. Спрямувавши свою силу на дівчину він відчув дещо дивне. Тіло Чень Сяомін неначе відторгнувало його енергію. Більше того, його енергія слабкішала, холод охоплював його, неначе захищаючи дівчину. Лі Цян Вей опустив руки й здивовано розширив очі.

- Хто ти така? Невже ти теж не належиш до світу смертних? Але хто ти тоді і що це за сила?..

Льодяний приступ повернувся, змусивши Чень Сяомін скрутитись ще дужче. Навколо її тіла з’явилось бліде блакитне сяйво, а на шкірі виступили краплі поту, які майже відразу перетворювались на іній.

Пробурмотівши незрозуміле закляття, він сформував над дівчиною магічну печать, яка мала заблокувати цю дивну енергію.

"Сяомін, ти маєш прокинутись, якщо хочеш жити", - подумки мовив він дівчині.

Від використання магії йому стало нестерпно боляче. Боліло все тіло. Він був суцільним зболеним згустком нервів і наскрізь просякнутий болем плоті.

Лі Цян Вей мав негайно припинити використовувати силу, але він розумів, що не зробить цього. Бо інакше довелося б признаватися у тому, що було...було насправді тієї ночі.

"Було насправді?" - перепитав він себе.

Він врятував її й робив це знову.

- Прокинься!

Сяйво поступово зникало, як і холод довкола. Лі Цян Вей припідняв Чень Сяомін й посадив спиною до себе спиною й притиснув долоні до її лопаток, передаючи частину своєї енергію на точки, щоб повернути баланс життєвої сили. 

Вклавши її назад у ліжко, він знову перевірив її стан. Синювата шкіра Чень Сяомін поступово повертала свій природній колір. Її дихання поступово вирівнювалось, тіло поверталось до нормального стану. Але вона ніяк не прокидалась.

- Чень Сяомін, Сяомін! - голосно гукав Лі Цян Вей, струсуючи за плечі дівчину. – Прокинься!

- Що-о?..

Повіки розтулялись важко, вони, здавалося, аж скрипіли. Спершу вона побачила ясраве сяйво сонячного променя, що губився в темно-коричневих меблях.

Чень Сяомін повільно відкрила очі й побачила схвильоване обличчя Лі Цян Вея: той без перестанну тряс її. Ошалілими очима вона дивилася на чоловіка, який схилився над нею. Куди зникло світло, що мучило її? І раптом, остаточно отямившись, збагнула: це був сон, щойно вона знову бачила той самий жахливий сон...

- Що з тобою? 

Очі Чень Сяомін нарешті зовсім розплющились. Вона опустила голову і втупила погляд у ковдру. Її тіло досі тремтіло, але розум був тверезим, як ніколи.

- Зі мною все гаразд, - озвалась вона кволим голосом.

Лі Цян Вей випростався, спостерігаючи за войовницею. Здавалось, ніби він заповнив усю кімнату.

Неабиякої сили приступ виявився для Чень Сяомін несподіванкою. Він ледь не видав її сутність, чи все ж таки видав.

"Лі Цян Вей зайшов до кімнати  в момент, коли холод не відпускав мене. Він обов'язково мав стати свідком магії. Дивно...чому ж тоді він промовчав?" - подумала вона.  

Дивним здавалося й те, що її самопочуття покращилось, ніби сили всередині неї домовились між собою на перемир'я. І винний у цьому точно не жахливий сон. Після повернення з в'язниці, єдиною людиною, яка була з нею, окрім служниць звтичайно, був Лі Цян Вей. Невже її спогади з дитинства - це не спросто спогади, а Лі Цян Вей - дійсно Небожитель... Тоді це б все ставило на свої місця. Тоді було б зрозуміло, чому їй стало краще.