Розділ 24. Гордощі та захист

З плином години вартові один за одним почали повільно приходити до тями. Важко дихаючи вони повільно піднімались на ноги. 

Генерал Лі Цян Вей сидів на ліжку, не відриваючи погляду від вікна. Відсторонений вираз зблідлого обличчя чоловіка, не міг не привернути увагу його помічника.

«У такому стані ви надто схожі на смертного. Ви не мали використовувати магію, це завдало вам неаби якої шкоди», - подумав Інь Ци поглянувши на генерала.

Інь Ци підійшов до нього й поклав долоню на широке плече. Від доторку генерал здригнувся, але помічник не придав цьому особливого значення.

- Лі Цян Вей, як ви? Вам треба відпочити.

- Ти маєш рацію, - прошепотів генерал. – Та спочатку, я маю виправлю недолугу помилку.

Інь Ци не встиг й слова сказати, як Лі Цян Вей швидко вийшов із покоїв.

Коли Лі Цян Вей покинув свої покої, зовні вже почало сутеніти. Він попрямував до частини маєтку, де мешкали слуги й знайшов там рабиню, яка прислуговувала Чень Сяомін. Мей Мей як раз поралася на кухні. Помітивши господаря, вона завмерла на місці.

- Пане, ця служниця може вам допомогти?

- Мей Мей, візьми декількох служниць та допоможіть пані Чень покинути в’язницю.

Служниця неаби як здивувалась такому наказу. Інь Ци був довіреною людиною господаря, чому йому не доручили цю справу? Вона ж просто служниця.

- Так, пане, - служниця казала схвильовано. – Я негайно цим займусь.

- Послухай, покажи цей житон охороні й передай мій наказ, - додав він, простягуючи нелеличку металеву табличку з різним гравіюванням та згорнутий сувій.

Запам’ятавши кожне слово й не забувши вклонитись, служниця обережно взяла жетон і покликавши ще декількох дівчат, швидко попрямувала до підземелля маєтку Лі.

Лі Цян Вей не міг сам піти й забрати Чень Сяомін, це б породило незрозумілі чутки. Інь Ци теж не міг допомогти, Чень Сяомін жінка, а незаміжні жінка й чоловік не можуть торкатись один одного. Тим паче, що про Чень Сяомін знає весь маєток Лі.

- Мей Мей, куди ми прямуємо? – поцікавилась по дорозі одна з дівчат.

- Ви не так давно у цьому маєтку, і певно ніколи не були у в’язниці.

Служниці нервово обмінялись поглядами.

- Ні, не були, - захитали вони головами. – Ти так кажеш, ніби ти там була.

Мей Мей на мить зупинилася, серйозно поглянувши на дівчат. Її суворий погляд казав сам за себе: вона була старше за цих дівчат і вище положенням у маєтку, як вони сміли за нею так розмовляти.

Зрозумівши свою помилку служниці стиснули губи й опустили очі. Шлях, що залимшився, вони йшли мовчки.

Промені світла крізь маленьке вікно під стелею поступово меншало, а в середні кам’яної камери гуляв льодяний вітер.

Чень Сяомін вже прокинулась, але навіть не мала сил розплющити очі. Тонкий шар зім’ятої соломи пом’якшував тверду підлогу, вбираючи слабке тепло тіла дівчини.

 Цокочучи зубами, вона розвернулась спиною до решітки й скрутилась, в надії зігрітись. Ще й у животі гомоніло від голоду.

Мей Мей на чолі декількох юних рабинь, зайшли до в'язниці в супроводі наглядача. У руці наглядач тримав палаючий смолоскип. Як тільки вони увійшли, різкий запах вогкості змусив служниць затусити носа рукавами, поки вони йшли довгим коридором.

Почувши порухи, Чень Сяомін повернулася й побачила в кінці довгого тунелю жіночі постаті, осяяні мерехтливим вогняним сяйвіом факелів. Вона намагалась розгледіти бодай щось, далі своєї камери, але пелена перед очима затьмарювала усе навкруги. Врешті, вона просто заплющила очі, прислуховуючись до того, що відбувалось зовні.

Мей Мей покликала охоронця і непомітно щось йому роказавши, попрохала звільнити ув'язнену.

- Ми можемо зайти до камери?

Наглядач знизав плечима, дістаючи ключі зі складок одячу.

- Намагайтесь це зробити швидше.

Мей Мей кивнула.

Двері відчинились зі страшенним скрегітом. Здавалося, що величезні заіржавілі петлі древей в’язниці скрипітимуть вічність

- Пані Чень! - кинулась до дівчини служниця.

Мей Мей присіла поруч з Чень Сяомін і поглянула на неї. Крізь вікно було помітно лінію молодого місяця. Бліде срібне сяйво, що огортало тонкий стан дівчини, робило її більше схожою на дух, ніж на живу людину.

- Пані, прокидайтесь, не лякайте більше цю служницю.

Чень Сяомін поворухнулась, повільно розплющуючи очі.

- Ого, - стиха протягла Чень Сяомін, піднявши очі на дівчину. - Невже ти хвилювалась за мене?

Проникливий погляд Чень Сяомін змусив Мей Мей понурити голову.

- Пані, господар Лі наказав звільнити вас, тепер ви зможете покинути це жахливе місце.

- Невже? Це означає, що Лі Цян Вей повірив мені? 

- Мені шкода, але ця служниця не знає, - схвильовано відповіла Мей Мей.