Розділ 22. Життя як зброя

Темно-гнідий кінь з вершником пронісся широкою міською улицею, здіймаючи за собой ураган листя, яке шурхотливим шлейфом послідувало за ними. 

- З дороги! - кричав вершник, змушуючи зівак та перехожих швидко відходити на узбіччя, звільняючи йому шлях.

- Що він собі дозволяє!? - чулось вслід, але ніхто не наважувався ставати на шляху загрозливого бойового коня.

Не зважаючи на перехожих, молодий воїн Лу Юй стрімголов мчав до маєтку генерала Лі Цян Вея. 

Думки судомно вертілись у голові Лу Юя. Юнак боявся... Одначе, страх викриття був не настільки сильним, як відчуття навантаження від приховування своїх інших емоцій. Він відчував відразу до тайшоу та до своєї слабкості. Лу Юй знав, що генерал Лі Цян Вей може спокійно відібрати його життя за зраду, але якщо генерал не зрозуміє його мотиви, його дружина теж загине. Він не міг цього допустити. Він має впасти перед генералом на коліна й молити прощення.

Буде набагато гірше, якщо зрада викриється іншим чином. Тоді вже нічого не вдієш... 

"Один не вірний крок призвів до низки помилок, - подумки жалівся Лу Юй. - Невже я від самого початку помилився обираючи шлях?" 

Поставши перед генералом Лі Цян Веєм молодий воїн був так наляканий, що його тіло стало дерев’яним, а обличчя набуло спотвореного вигляду. Інь Ци ледь не засміявся від цієї сцени.

*Бах*

Охоронець з переляканим обличчям тут же став на коліна перед генералом:

- Генерале, будь ласка, пробачте цьому підлеглому, - він дійсно не очікував, що йому так непощастить.

Він не смів дивитись генералу Лі в очі. Таким чином, бідний юнак потрапив під пильний погляд Лі Цян Вея.

- Вставай, - Лі Цян Вей навіть не підвів очей.

Але Лу Юй залишився незворушно стояти на колінах, стрискаючи в руці меч.

- Що? Хочеш напасти на мене?

- Генерале, я давав клятву, що ніколи не піду проти вас й буду віддано служити вам. Але я порушив ці слова... Цей слуга здійснив жахливий вчинок і нашкодив генералу! - ледь не плачучи промовив юнак. – Я прийму будь-яке покарання.

Лу Юй потрапив під великий тиск, але все одно намагався триматись гідно. Щоб врятувати генерала, юний воїн не задумуючись звалив всю провину собі на плечі. Він був поганим брехуном, генерал Лі Цян Вей легко помітив нервовість хлопця.

- Ммм, - лише й мовив генерал, піднявши свій пронизуючий погляд.  Він чекав...

- Що сталось? - голос помічника був холодним, як і аура довкола. Атмосфера у всій кімнаті змінилась.

Лу Юй перевів погляд із генерала на Інь Ци та знову схилив голову. На одному диханні юнак розповів генералу Лі як отруїли його дружину і про надто дорогі ліки для виведення цієї отрути; про те, як тайшоу Чжао Ван шантажував його та як він шпигував для тайшоу, передаючи інформацію про охорону маєтку. Він також попередив про плани тайшоу щодо нового нападу на маєток Лі.

Завершивши розповідь, Лу Юй подумки вже прощався з життям і не очікував, що генерал Лі важко зітхне й знову погляне на аркуш у своїй руці.

- Гроші тимчасова міра: жити без них не можна, але вони не такі й важливі. Вони не настільки важливі, як життя дорогих для нас людей. 

- Генерале, я не розумію...

Лі Цян Вей встав і впритул підійшов до воїна. 

- Ти віриш, що заступився за сестру? Дурний хлопчик. Тепер увесь світ спостерігає за тобою, ворог чекає, коли ти зробиш помилку. Так завжди буває, коли маєш справу з сановниками.

- Навіть якщо б усе пішло не за планом і тебе викрили, тайшоу знав, що його не зможуть звинуватити без доказів, а свідків швидко б прибрали, - поспіхом втрутився Інь Ци, багатозначно поглянувши на зніяковілого юнака.

Врешті решт, мались вагомі докази.

- Через твоє безглуздя постарждали невинні люди, а за зраду я маю вбити тебе прямо тут...але я дам тобі ще один шанс, - мовив генерал, по-королівськи розправивши плечі. - Твоя сім'я протягом декількох поколінь вірою і правдою служила імперії, захищаючи народ, і ти ніколи, до цього моменту, не давав приводів засумніватись у тобі. Тому я довірюсь тобі ще раз. Ти маєш виправити свою помилку. 

Лу Юй виглядав ошелешеним і дуже враженим, коли почув, що він має просто виправити свою помилку.

- Ваш слуга не посміє не послухатися наказу.

Лі Цян Вей нахилився і прошепотім Лу Юй на вухо: «Як кажуть добро та зло ходять по колу, твоя розплата ще не прийшла, але ще й не час. У тебе є шанс все змінити, чи не так?».

- Якщо ти зрадиш мене знову - прощайся з життям, - холодно нагадав генерал, випрямившись у повний зріст.

Лу Юй відчув, як в нього перехопило подих.

- А тепер забирайся звідси, - махнув генерал.

Лу Юй вклонився до самої підлоги, вдарившись чолом об підлогу і швидко піднявшись, вибіг із кабінету.

Інь Ци стояв неподалік від генерала Лі й поглянув на нього поглядом, повним нерозуміння й подиву.

- Що тебе так здивувало? - спитав генерал, нарешті відірвавши погляд від аркуш і піднявши темні очі на помічника.