Розділ 9. Пророцтво. Високі гори й вода, що біжить

Світ на межі часу та простору. Місячна долина у Небесному царстві.

Чень Лівей неквапно потягнувся за чаєм та оглянув принца. Чжан Хе кардинально відрізнявся він свого батька, пихатого й доволі жорстокого Небесного імператора.

Льодяний лотос – це стародавній артефакт, створений Верховним небожителем у період воюючих кланів, для захисту та розширення володінь Небесного царства. Керувати ним могли лише декілька небожителів: Небесний імператор, Бог війни та Бог грому Лей-гун. Сила цього артефакту здатна обернути на лід усе довкола, і лише вогонь з гори Куньлунь здатен протистояти йому.

Принц взяв згорток та розгорнув книгу. Частина довещок дійсно була ніби наспіх відірвана.

- Отже, навіть якщо демони заволодіють цим артефактом, вони не зможуть так легко оволодіти його силою? – перепитав Чжан Хе, знову й знову передивляючись написи.

- І так, і ні. Якщо клан демонів має могутнього мага, й у додачу другу частину книги, все інше не завадить володарю Фей Няо зібрати армію та піти війною проти Небесного царства.

- Восьмий принце, я не схильний довіряти пліткам, але кажуть, колись давно Верховному небожителю було видіння про смуту і нову кровопролитну війну між народами.

Ріки оміліють, землі стануть льодом.

Сяйво червоного місяця звільнить сили темряви, настане хаос.

І з’явиться темний воїн, що стане на сторону пригнічених.

Лід та полум’я з’єднаються в ньому воєдино.

І зіткнуться два народи на стежині війни.

І лише два мечі, два серця вирішать фінал цієї битви,

Побудувавши новий світ.

- Це має бути детально описано в його книзі життя, що зберігається в Небесному палаці, - додав Чень Лівей. – Ви - принц Небесних, не думаю, що у вас виникнуть складнощі з перевіркою цієї інформації.

Чжан Хе повернув генералу книгу, поринувши в роздуми. Лівей знав, що восьмий принц не користується батьківською любов’ю у імператора, не має особливого впливу при дворі. У Небесному палаці його вважають гулякою та порушником спокою. І він підтримує цю легенду, відводячи увагу сторонніх від того, чим займається насправді.

- Принце, слуги підготували для вас гостьові покої. Наша сім’я Чень з радістю прийме гостя, звичайно, якщо ви погодитесь залишитись.

 - Дякую за запрошення. Ви маєте рацію, сьогодні я залишусь у вас, а завтра вранці рушимо в дорогу, - принц повернув свою звичну життєрадісність.

Чень Лівей поклав згорток назад на полицю й вони вийшли з кімнати. Слуга вклонившись, запросив принца прослідувати за ним у другу частину маєтку, до гостьових кімнат. Коли вони минали сад, повз нього пробігла мила темноволоса дівчинка в яскравому блакитному платті. Вона весело сміялась, доганяючи кішку, що так норовила від неї втікти.

«Певно, це молодша донька генерала Чень», - подумав Чжан Хе, поглянувши їй у слід.

Туман заздрості проник крізь щілини в душу принца. Йому було ніяково через це, але він не міг нічого зробити з собою. Якби ж він народився першим… Чи любив би його імператор так само, як генерал Чень Лівей любить своїх доньок? За що батько взагалі його зненавидів?

- Пане, ми майже прийшли, - сказав слуга, вказуючи на частину маєтку, що виходила в сад.

- Господарю, ранешті я вас знайшов, - пролунав голос за спиною принца. Важко дихаючи до Чжан Хе підбіг його слуга. - Ваші речі доправлені в кімнату.

- Добре. Поки що можете бути вільні.

- Так, пане.

Лише Чжан Хе підійшов до дверей та простягнув руку, щоб їх відчинити, як його тонкий слух відчув дзвін заліза, що розсікало повітря. Цікавість була сильніше втоми, він повернувся до внутрішнього двору.

Після сьогоднішнього нападу Чень Сяомін не знаходила собі місця, тому вирішила вивільнити свою злість та розчарування через свою неспроможність хоча б щось зробити правильно. Вона розмахувала мечем зі сторони в сторону, обороняючись від уявних ворогів. Її ніжне лице почервоніло від напруги, темні очі злісно звузились. Усім своїм виглядом вона попереджала про небезпеку для кожного, хто насмілиться потурбувати її.   

Чжан Хе вивільнив свій меч з піхов та прийняв на себе один із її ударів. Мечі дзвінко схрестились у  повітрі, виблискуючи на сонці.

- Досить ганяти вітер, - засміявся принц. – На що ти так розгнівалась?

- Не ваше діло! – гнівно процідила крізь зуби дівчина, наносячи новий удар.

- Чому ж не моє? Я тут протистою твоїм ударам, значить тепер моє, - продовжував веселитись принц.

Чень Сяомін розлютилась ще більше. Засліплена гнівом, вона пропустила удар і відчула легкий поштовх руків’ям меча у спину.

- Якби це був реальний бій, у кращому випадку, ти зараз була б поранена… - сказав Чжан Хе вже більш серйозним тоном.

- Пане наставнику, я зараз не в настрої слухати ваші лекції, - відповіла вона, опускаючи зброю.

- Що ж, ти досить непогано б’єшся. Твій батько не дарма витратив стільки часу на твоє навчання. Хоча тобі ще далеко до мене… - самовдоволено сказав принц, повертуючи меч до піхов. Цей бій був коротким, але досить цікавим.