Розділ 4. Ціна незначного прогріху

Перевіряючи стан дівчини. Цян Вей приклав могутню долоню до її високого чола. Лоб Сяомін палав неначе жаровня. Генерал Лі не був людиною, яка знається на медицині, але роки проведені в боях та подорожах все ж дечому його навчили. Підізвавши слугу, господар наказав:

- Швидше знайди Мей Мей та скажи їй прийти сюди. Також принеси посуд з найміцнішим вином, яке тільки зможуть знайти в маєтку.

- Слухаюсь, - відповів слуга та вклонившись спішно покинув кімнату.

Через хвилин десять прийшла Мей Мей та принесла миску, наповнену прозорою рідиною. Поставивши ємкість, вона запитала, кліпаючи сонними очима:

- Господарю, чим я можу допомогти?

- У пані піднявся жар. 

Від короткої відповіді господаря повіяло холодом, тому служниця більше не наважувалась щось запитувати. Вмокнувши шматок тканину у вино та віджавши надлишок, Цян Вей почав змочувати обличчя та руки Сяомін. Робив це чоловік вельми незграбно, будь-хто міг зрозуміти, що йому ніколи не доводилось піклуватись про інших. Зрозумівши ніяковість моменту, Мей Мей вирішила втрутитись на свій страх і ризик:

- Господарю Лі, дозвольте я зроблю це замість вас. Ефект буде кращим, якщо розтерти якомога більшу поверхню тіла, а для цього доведеться дещо роздягти пані. Все ж, пані – молода незаміжня жінка, тому ви не можете цього зробити, - схилила голову служниця.Не хвилюйтесь, раніше мені часто доводилось доглядати за молодшими сестрами, коли вони хворіли, і я чудово знаю, що й як потрібно робити. Ви зможете спокійно відпочити.

- Добре, я довіряю пані Чень тобі. Будь обережна, не зачіпай рану. Я буду в сусідній кімнаті. Поклич, якщо виникнуть проблеми.

- Дякую господарю за довіру.

Доки Мей Мей поралася з декількома шарами одягу Чень Сяомін, Лі Цян Вей взяв зі столу декілька важливих звітів та планів військових формувань і покинув кімнату, зачинивши за собою двері. 

Сусідні покої були меншими і не такими зручними, як покої ЛіЦян Вея, та цього було достатньо для відпочинку і вирішення робочих питань.  Лі Цян Вей все прорахував: переступивши поріг резиденції, він одразу наказав слугам підготувати для нього інші покої, адже його кімната найтепліша та найзручніша в усьому маєтку.

Цян Вей підійшов до вікна та, відкривши його, відчув легкий подув вологого нічного вітру. Сяйво зірок згасло під товстим шаром темних хмар.

- Скоро має розпочатися гроза...

- Так, - вклонившись, відповів Інь Ци (помічник генерала, який саме зайшов до кімнати).

Інь Ци здавався тінню, майже зливаючись з напівтемрявою кімнати. Увійшовши безвучно, він затримався на порозі, вловлюючи ледве помітну напругу, що панувала в кімнаті. Слід невпевненості промайнув у його очах.

Помічник повільно підійшов до стану та дивлячись на спину генерала звітував:

- Генерале, усі поранені доправлені до шпиталю, їх оглядають лікарі. У цій битві ми втратили п'ять тисяч воїнів. Наші розвідники, відправлені по ворожих слідах, ще не повернулись.

Нахмурившись генерал Лі відвернувся від вікна та, підійшовши до столу, розгорнув один з принесених сувоїв. Його очам відкрилася детальна карта місцевості довкола фортеці Гуаньду. Коли генерал провів пальцем шлях від брами до гірських схилів, його погляд зупинився на місці, з найгіршою деталізацією: густого лісу біля східного підніжжя величної гори Суншань. Генерал намагався зрозуміти, яким може бути наступний крок ворога...? Є декілька місць де Юань Сюн міг розташувати табір, але це доволі обширна територія.

- Якщо розвідники до ранку не повернуться, це буде означати лише одне - їх викрили вороги. На цей раз Юань Сюн добре підготувався. Чому нічого не відомо про ці території? - спитав генерал помічника, вказуючи на гущавину лісу.

- Детальні топографічні карти території лісу були знищені потужною пожежою, що спалахнула в Гуаньду років десять назад.Щодо місцевих жителів, вони оминають цю місцину стороною і відмовляються казати нам хоча б щось, погрожуючи злими духами, які ніби мешкають серед боліт у самій гущавині лісу...

- Хм…Погрожували злими духами?

- Цей ліс темний, небезпечний і повний боліт та трясовин – це уся інформація, яку ми змогли наразі зібрати, - узагальнив свою відповідь Інь Ци.

Могутня постать Цян Вея сперлась об деревяний стіл тонкої роботи, відкидаючи на підлогу масивну тінь. По мірі того як гнів генерала набирав силу, змінювалось положення йогорук – вони розводлились все ширше й ширше, захоплюючи все більше території. Від холодної атмосфери, поширюваноїним, Інь Ци задихався й тремтів.

 Однак Цян Вей проігнорував його. Чоловік був вищим за помічника на добру голову, тому тепер урівнявши рівень, він просто підняв свої темні очі й поглядом пронизав помічника.

- Інь Ци, ти дійсно повірив у цю маячню? Невже чоловік, який пройшов зі мною не одну сотню битв, так легко повірив забобонам простолюдинів!? Ти хоча б уявляєш, чого може коштувати хоча б найменший прогріх з нашої сторони? 

Збліднілий Інь Ци зберігав мовчання не сміючи сказати ні слова й лише потай розглядав вираз обличчя Цян Вея, яке ставало чорним від люті. Він знав наскільки небезпечним буває генерал у гніві.

- Інь Ци припустився помилки й готовий прийняти покарання, - промовив молодий помічник. Хоча було помітно, що його тіло було напруженим, тим не менш, його мова залишалася рівною та зібраною, а погляд чітким та цупким, виказуючи професіоналізм та відданість.