Том 1. Розділ 4. Ціна незначного прогріху

Перевіряючи стан пораненої, Цян Вей приклав могутню долоню до її високого чола. Лоб Сяомін палав неначе жаровня. Генерал не був людиною, яка знається на медицині, але роки проведені в боях та подорожах все ж дечому його навчили. Підізвавши слугу, він наказав:

- Швидше знайди Мей Мей та скажи їй прийти сюди. Також принеси посуд з найміцнішим вином, яке тільки зможуть знайти в маєтку.

- Слухаюсь, - відповів слуга та вклонившись спішно покинув кімнату.

Через хвилин десять повернулася Мей Мей з мискою, наповненою прозорою рідиною, у руках. Поставивши ємкістьвона запитала, кліпаючи сонними очима:

- Господарю, чим я можу допомогти?

- У пані піднявся жар. 

Від короткої відповіді господаря повіяло холодом, тому служниця більше не наважувалась щось запитувати.

Зануривши шматок тканини у вино й віджавши надлишок,Цян Вей почав змочувати обличчя та руки Сяомін. Робив це чоловікдоволі незграбно, будь-хто міг зрозуміти, що йому ніколи не доводилось піклуватись про інших, особливо жінок. Зрозумівши ніяковість моменту, Мей Мей вирішила втрутитись на свій страх і ризик:

- Господарю Лі, дозвольте я зроблю це замість вас. Ефект буде кращим, якщо розтерти якомога більшу поверхню тіла, але для цього доведеться дещо роздягти пані. Все ж, пані – молода незаміжня жінка, тому ви не можете цього зробити, - схилила голову служниця. - Не хвилюйтесь, раніше мені часто доводилось доглядати за молодшими сестрами, коли вони хворіли, і я чудово знаю, що потрібно робити. Господар зможе спокійно відпочити.

Цян Вей розслабився – допомога молодої служниці позбавить його від незручностей.

- Гаразд, я довіряю пані Чень тобі. Будь обережна, не зачіпи рану. Я буду в сусідній кімнаті. Поклич, якщо виникнуть проблеми.

Подякувавши господарю за довіру, дівчина прийнялася до роботи. Поки вона поралася з декількома шарами одягу пані Чень, Цян Вей взяв зі столу останній звіті план військових формувань фотеці та покинув покої, зачинивши за собою двері. 

Сусідні покої були меншими і не такими зручними, як покої Цян Вея, та цього було достатньо для відпочинку і вирішення робочих питань.  Чоловік все прорахував: переступивши поріг резиденції, він одразу наказав слугам підготувати для нього інші покої, адже його кімната найтепліша та найзручніша в усьому маєтку. Саме тому, він вирішив віддати її пораненій дівчині, доки та не прийде до тями.

Цян Вей підійшов до вікна та, відкривши його, відчув легкий подув вологого нічного вітру. Сяйво зірок згасло під товстим шаром темних хмар.

- Скоро має розпочатися гроза...

- Так, - вклонившисьвідповів Інь Ци (помічник генерала, який саме зайшов до кімнати).

Інь Ци здавався тінню, майже зливаючись з напівтемрявою кімнати. Одягнений у чорний одяг, він з легкістю міг залишатися невидимкою, пересуваючись нічним маєтком. Беззвучно увійшовши, хлопець затримався на порозі, вловлюючи ледве помітну напругу, що панувала в кімнаті. Слід невпевненості промайнув у його очах.

Помічник повільно підійшов до стану та дивлячись на спину генерала звітував:

- Генерале, усі поранені доправлені до шпиталю, їх оглядають лікарі. У цій битві ми втратили п’ять тисяч воїнів. Наші розвідники, відправлені по ворожих слідах, ще не повернулись.

Нахмурившись генерал Лі відвернувся від вікна та, підійшовши до столу, розгорнув один з принесених сувоїв. Його очам відкрилася детальна карта місцевості довкола фортеці Гуаньду. Коли генерал провів пальцем шлях від брами до гірських схилів, його погляд зупинився на місці, з найгіршою деталізацією: густого лісу біля східного підніжжя величної гори Суншань. Цян Вей намагався зрозуміти, яким може бути наступний крок ворога...? Є декілька місць де Юань Сюн міг розташувати табір, але це доволі обширна територія.

- Якщо розвідники до ранку не повернуться, це буде означати лише одне - їх викрили вороги. Цього разу Юань Сюн добре підготувався. Чому нічого не відомо про ці території? - спитав Цян Вей помічника, вказуючи на гущавину лісу.

- Детальні топографічні карти території лісу були знищені потужною пожежою, що спалахнула в Гуаньду років десять назад. Щодо місцевих жителів, вони оминають цю місцину стороною і відмовляються сказати нам бодай щось, погрожуючи злими духами, які ніби мешкають серед боліт у самій гущавині лісу...

- Хм…Погрожували злими духами?

- Цей ліс темний, небезпечний і повний боліт та трясовин – це уся інформація, яку ми змогли наразі зібрати, - узагальнив свою відповідь Інь Ци.

Могутня постать Цян Вея сперлась об деревяний стіл тонкої роботи, відкидаючи на підлогу масивну тінь. По мірі того як гнів генерала набирав силу, змінювалось положення йогорук – вони розводлились все ширше й ширше, захоплюючи все більше території. Від холодної атмосфери, яку поширював генерал, Інь Ци задихався й тремтів.

 Однак Цян Вей проігнорував його. Він був вищим за помічника на добру голову, тому тепер урівнявши рівень, він просто підняв свої темні очі й поглядом пронизав помічника.

- Інь Ци, ти дійсно повірив у цю маячню? Невже чоловік, який пройшов біль ніж сотню битв, так легко повірив забобонам простолюдинів!? Ти хоча б уявляєш, чого може коштувати хоча б найменший прогріх з нашої сторони?