Том 1. Розділ 13. Набридлива служниця. Турбота

Фортеця Гуаньду. Маєток Лі.

Ззовні швидко темніло: осінній день завершувався разом із західним сонцем, що відкидало у вікно золотаво-помаранчеве світло.

Прокинувшись, Сяомін відразу помітила напівтемряву, що панувала довкола. Якби не тьмяне сяйво декількох свічок, що мерехтливо наповнювало простір, у кімнаті було б складно щось розгледіти.

«Вже стемніло… Довго ж я спала», - позіхнула дівчина й обережно сіла.

Після сну вона відчувала трішки більше енергії, тому вирішила піднятися з ліжка. Повільно, крок за кроком, підійшовши до столу вона підійшла до столу й помітила бронзове дзеркало та гребінь, що лежачи на ньому.

«Невже це приготували для мене?» - здивувалась вона, а в душі подякувала генералу.

Розчісуючи волосся перед дзеркалом, вона забажала вдихнути свіжого повітря. Її брови легенько здригнулись, коли її бліді пальці протягнулись вперед та зі скрипом прочинили вікно.

На вулиці було темно, а небо прикрашали поодинокі зірки. Прохолодний вітер приніс у кімнату запах вогкості з внутрішнього двору.

- Пані, навіщо ви встали біля відчиненого вікна? Вам може стати гірше, - неочікувано пролунав дзвінкий дівочий голос.

Сяомін обернулася і побачила Мей Мей, що стояла на порозі, тримаючи у руках піднос з їжею.

Служниця зайшла до кімнати і поставила їжу на стіл. Піднявши голову, вона зауважила, що Сяомін так і не зачинила вікно.

- Пані, ви слухаєте, що я кажу? – Мей Мей підняла брови й підвищила голос.

- Слухаю, слухаю, - Чень Сяомін повернулась й подивилась на неї з усмішкою, ніби перед нею й не було буркотливої дівчини. – Продовжуй, будь ласка.

Мей Мей зробила три широкі кроки до вікна й простягнула руку, що його зачинити. Але під її рукою прослизнула інша рука й утримала вікно, не даючи його зачинити. Це була хвороблива пані.

Мей Мей повернулась та налякано вирячила очі на дівчину, яка сказала з напів посмішкою:

- Я просто хочу відчути вітер та подихати повітрям. Адже вікно весь день зачинене…

- Але, пані, ви ще занадто слабка. Якщо ви захворієте, господар Лі не пробачить мені цього.

Сяомін вже почала дратувати ця юна особа. Її темні непроникні очі дивились на служницю абсолютно спокійно. Мей Мей відчула холодну ауру, яку випромінювала пані Чень, поглядаючи на неї.

«Можливо, я була занадто різка з нею? Я не мала так грубо себе поводити…», - подумки злякалась Мей Мей, понуривши голову.

Вся кімната поринула в напружену тишу. Атмосфера стала ще більш важкою й почала давити на юну служницю.

- Якщо пані не хвилює її здоров’я, то ти, дитинко, нічого не зможеш із цим вдіяти, - почувся позаду приємний жіночий голос.

Очі присутніх зараз же розвернулись у напрямку неочікуваної гості.

- Пані Чень, у таку погоду як зараз, дуже легко підхопити застуду, особливо якщо довго стояти біля відчиненого вікна, - стримано повторила жінка, киваючи в сторону вікна. – Так що покваптесь і зачініть його.

Сяомін нічого не лишилось, як зачинити вікно та повернутись назад до ліжка.

- Пані Яньгуан, ви нарешті повернулись, - засяяла Мей Мей.

Яньгуан кивнула.

- Мей Мей, залиш нас, - ліниво мовила жінка.

Служниця не промовивши більше ні слова швидко залишила кімнату.

Сяомін і Яньгуан у повній тиші поглянули одна на одну.

- Хто ви? – насторожено запитала Сяомін.

Від її тону повіяло відчутним холодом.

Незнайомка явно була здивована тоном дівчини, але незабаром вираз її обличчя змінився. Вона з цікавістю в очах продовжила розглядати поранену.

- Я - людина, завдяки якій ти ще можеш тут стояти, - байдуже кинула незнайомка. - Моє ім’я Яньгуан, і я - лікарка. Раджу тобі тимчасово перестати геройствувати та відновити сили.

Сяомін промовчала, але в її обличчі Яньгуан побачила полегшення та розуміння.

На деякий час запанувало мовчання, злегка розведене звуком дихання їх обох.

- Дякую за мій порятунок, - підводячись з ліжка сказала Сяомін і вклонилась лікарці.

Коли Сяомін вставала, жоден м’яз на її обличчі не ворухнувся. Яньгуан здалось, що дівчина навіть не усвідомлює, що на її тілі з’явилась глибока рана. Не дивлячись на зовнішню витонченість, у цій дівчині приховувалась лякаюча внутрішня сила. Лице пораненої було симпатичним, але зараз шкіра стала блідою та ніби прозорою, без натяку на рум’янець, що створювало враження слабкого та вразливого створіння. І як така дівчина могла взагалі справлятися з небезпечними та складними ситуаціями?

- Чень Сяомін, якщо ти так вдячна мені, повертайся у ліжко й дай оглянути твою рану, - спокійно мовила Яньгуан.

Дівчина слухняно лягла на простирадла. Яньгуан зняла пов’язку.

- Рана швидко загоюється, - заключила лікарка, присипаючи рану білим порошком. – Однак, поглянь, твої різкі рухи ледь знову не відкрили кровотечу. Маєш поберегти себе деякий час.