Розділ 21. Змова за його спиною

Фортеця Гуаньду.

За маленьким віконцем повільно світало, все наповнювалось життям, але в’язниця була смертельно тихою.

Чень Сяомін мовчала; її голова схилилась.

Спогади про сім’ю спалахнули в її голові. Деякий час потому Чень Сяомін, здавалось, втомилась, підняла голову й притулилась до підстилки з сіна.

- Войовниця з Небес боязка! - сміх вбивці був більше схожий на хрипіння.

Найманець підкреслив кожне слово.

- Це все неважливо, - втомлено сказала Чень Сяомін.

Вона потрапила в пастку й вимушена залишатись тут. Багато людей померли від рук генерала Лі Цян Вея, а вона залишалась живою. Пораненою, але живою…

Глибокі очі Чень Сяомін ставали все спокійнішими. В них не відображувалось й тіні її почуттів. Дівчина ще раз поглянула на вбивцю, а потім куточки її губ повільно піднялись у м’якій посмішці. Вона бачила гори, широкі поля і сліпучий сніг, пофарбований в багряне… А зараз вона тримає в руках незрозумілу тінь минулого, яка може зникнути у будь-яку мить.

Вбивця не відриваючи погляду спостерігав за Небожителькою. Він не розумів такої різкої зміни поведінки Чень Сяомін.  

Напевно стався відкат. Втома буквально обрушилася на Чень Сяомін.

Дивно звучало. Після всього – ну начебто, який тепер сон? Але тягар тиснув на плечі, її рани боліли, а всі свої сили вона віддала використавши хоча й слабку, але все ж таки магію. Потрібно лягти…Відпочити.

Темні очі дівчини прикрились й вона заснула.

«Хто так давно приховується в пам’яті моїй і не бажає піти? Тримайся за цей сон, поки світить тьмяне місячне сяйво. І перш ніж пробудитись від сну, всьому прийде кінець»

Нахиливши голову до лівого плеча, поклавши лікті на дерев’яні бильця крісла, генерал Лі Цян Вей пильно слухав помічника Інь Ци.

Інь Ци приніс Лі Цян Вею стріли, якими було здійснено напад на генерала Лі та командира Чень Сяомін. 

- Цікаво... – Лі Цян Вей поглянув на стріли, злегка хмикнув і, сам того не помічаючи, постукав пальцем по бильцю.

*Тук-тук-тук*

Як тільки він почав стукати пальцем, атмосфера в кімнаті похолоднішала. Хоча Інь Ци, як і Лі Цян Вей, був Небожителем, він все одно схиляв перед генералом голову, коли той занурювався в роздуми.

Лі Цян Вей взяв одну зі стріл у руки й почав уважно її вивчати. Для пересічної людини це були звичайні стріли. Хоча на них не було міток, люди, які мали відношення до військової справи, з легкістю впізнали б у них зброю військових.

Усім відомо, що в імперії існує закон, який забороняє носити на вулицях та публічних місцях власну зброю й інші подібні речі, які уряд не в змозі контролювати. Тому більшості простих людей дуже непросто дістати зброю.

У Гуаньду всього декілька людей мали доступ до військових складів: тайшоу Чжао Ван, сам Лі Цян Вей та ще декілька генералів. 

Зважаючи на те, що у вірності генералів Лі Цян Вей не мав сумнівів, залишався тайшоу Чжао Ван.

- Відправ наш подарунок до маєтку тайшоу, - наказав Лі Цян Вей помічнику, холодно усміхнувшись. 

Генерал Лі Цян Вей хотів припугнути тайшоу, не піднімаючи галасу.

- Слухаюсь, генерале. 

- Все йде згідно плану?

- Так, як ви наказали, охорона маєтку зменшена вдвічі; все місто гуде від новини, що вас було важко поранено під час нічного нападу на маєток.

- Чудово. Нам залишається лише чекати наступного кроку ворога. Слідкуйте за кожним, хто залишає маєток.

- Так. Але генерале, ви погано виглядаєте, і ваша рана…покликати лікаря? – Стурбовано спитав Інь Ци, поглянувши на плече Лі Цян Вея.

- Не потрібно, - холодно відмовився Лі Цян Вей, показуючи рукою, що Інь Ци може бути вільним.

У його голосі чулося нетерпіння, вказуючи на поганий настрій. Лі Цян Вей не боявся ворогів, які вистрибували із-за вугла, чого він боявся, так це ворогів, які продовжували ховатись та діяти підступно. 

Інь Ци ще раз підняв погляд на генерала.

- Щодо Чень Сяомін, вона безперечно не винна, і вам це відомо...

Лі Цян Вей похитав головою:

- Вона теж могла бути спільницею нападників, - спохмурнів генерал.

«Лі Цян Вей, який же в тебе жахливий характер», - зітхнув Інь Ци.

Однак, чим складніше знайти ворога, тим більша небезпека загрожувала не лише генералу Лі, але й Чень Сяомін, яка досі перебувала у в’язниці.

Інь Ци зітхнув.

Те, що на маєток Бога війни був здійснений напад, було складно приховати. Новина хвилею пронеслась містом, ставши свіжою темою для пліток.

Тайшою Чжао Ван відразу дізнався про це. Він був розгніваний та злий на своїх людей. У нього не було ніякої  можливості позбутись Лі Цян Вея. Через це тайшоу люто розкидував речі по своєму кабінету.