Розділ 2. Юнак, який має владу над фатумом

Східна Хань, місто-фортеця Гуаньду

Генерал Лі Цян Вей вигравав цю битву, але ще про це не здогадувався. Він розумів, що ворог мав перевагу в чисельності війська, і лише диво допоможе їм перемогти.

Навіть у гущі битви, він завжди був прикладом хоробрості та відваги для своїх воїнів. З лютою силою тигра і холоднокровним розумом сокола він знищував ворога вістрям свого меча, захищаючи свою країну та імператора.

На цей раз генерал Лі був добре знайомим зі своїм супротивником. Військо сусіднього царства Шу під командуванням генерала Юань Сюна вже не вперше здійснює напад, намагаючись захопити невеличке прикордонне містечко Гуаньду. Не вперше війську Цян Вея збивати пиху з цього самовпевненого вояки.

За цей час Цян Вей добре ознайомився з бойовими навичками та стратегіями супротивника, тому відразу помітив, що дії Юань Сюна були дивними та нехарактерними для нього (занадто хитрими та витонченими). Розвідникам генерала Лі до останнього не вдавалося визначити пересування ворога, допоки його загони не перетнули кордон імперії та не об’єднались в єдине військо. 

Юань Сюн завжди діє прямо, покладаючись на силу, він не став би робити стільки зайвих рухів. Сумнівів не було - хтось зі сторони допомагав йому...

- Вони посміли ступити на територію, віддану імператором під командування молодого Цян Вея; наважились обкрадати поселення й ранити його людей; хтось наважився підняти на нього кулак - значить, він теж має відповісти кулаком. Якщо Цян Вей не нанесе удар у відповідь, то ці люди будуть думати, що він лише картонний тигр... Його терпіння вичерпалось! Ця битва стане лише початком. Вони наважились вдарити його в обличчя, значить, вони мають бути готові заплатити своєю кров’ю, - мовив один зі старих генералів, спостерігаючи за ходом битви зі стіни фортеці.

Губи його співбесідника здригнулись. Звичайно, старий воїн знав, що не зважаючи на свій молодий вік Лі Цян Вей зробить все задля їхньої перемоги. Він мимоволі шкодував тих нещасних.

Час плинув, і битва ставала все напруженішою. Земля була вкрита трупами: деякі вбиті були ворожими воїнами, інші – воїнами Хубен. Незважаючи на це битва продовжувалась.

Генерал Лі раз за разом кидався на чужинців, неначе розлючений тигр. Будучи в епіцентрі битви, один із його солдатів, намагаючись подолати приголомшливий дзвін металу та навколишні крики, встиг доповісти, що одного з командирів Хубен оточили, і той сам відбивається від нападників. Спритно ухилившись від ворожого меча і вирубивши супротивника, він швидко відшукав знайому фігуру та оцінив ситуацію.

Близько одного лі від нього, оточений солдатами Юань Сюна, люто бився Чень Сяомін. Командир вправно маневрував між ворогами, наносячи потужні удари. Та нападників ставало все більше. Вони поступово стискали  коло довколо хлопця, відрізаючи шляхи для відступу.

«Він так довго не протримається», - Цян Вей бачив безвихідну ситуацію, в яку потрапив його побратим.

Вираз люті промайнув його обличчям, що досі зберігало спокій. Відбивши мечем черговий напад, генерал гукнув своїм воїнам:

- Хутко прикрийте мене, треба допомогти командиру Чень!

Не зволікаючи ні секунди, воїни зібрали всі сили, що залишилися, і з криками: «Захистимо генерала!», ринулись у напад.

Лі Цян Вей особисто тренував своїх воїнів і пишався кожним із них, проте Чень Сяомін за вміннями був на голову вищим за них усіх, його правою рукою. Вони разом пройшли безліч битв. Не раз здобувши довіру генерала, той став його вірним командиром. І зараз, дивлячись як сміливо цей хлопець бореться, будучи оточеним відразу десятьма солдатами, вся лють генерала вивільнилася і виплеснулася на ворога.

Ніхто не міг вистояти проти Цян Вея. Удар за ударом його меч, сяючи в променях вечірнього сонця, пронизував ворожі тіла; кров багряним дощем розтікалася на пожовклу траву; але його просування все ще було занадто повільним, хоча відстань між ним і Сяоміном ставала все меншою. Він бачив, як поступово, один за одним, падають мляві тіла ворогів навколо командира, та все ж одному з них вдалося підло обійти ззаду і напасти на командира Чень.

Будучи майже біля командира Чень, генерал Лі помітив цей рух ворога та вигукнув: 

- Чень Сяомін, ззаду!

Голос чоловіка, немов гуркіт грому, розлетівся полем битви. Сяомін, почувши це, блискавично розвернув у руці меч вістрям назад і увігнав його нападнику в живіт. Меч другого ворожого воїна пролетів небезпечно близько до обличчя командира. Брови Сяоміна грізно насупились. Вмить чоловік у ворожих обладунках замертво впав перед ним на коліна, вражений стрімким металевим сяйвом. Командир холоднокровно штовхнув бездиханне тіло ногою.

Важко дихаючи, командир Чень підняв напоготові меч. Та щось змінилось у його поведінці: хлопець різко зблід, а на обличчі відобразився явний вираз болю, який неочікувано оволодів його тілом. І хоча Сяомін швидко оволодів собою, генерал встиг це помітити. Чоловіку чудово був відомий цей вираз…

Ще мить і Цян Вей опинився біля Сяоміна.

- Ти! – зі сторони долинув незнайомий низький голос.

Чоловік у формі ворога швидко насувався на Сяоміна.

*Бах*

Цян Вей перегородив йому дорогу й використавши силу відкинув нападника назад. Від такого поштовху чоловік з гуркотом повалився на землю під ноги одного з воїнів Хубен. Важко не здогадатись, що жити самогубцю залишалось лічені секунди.