Розділ 19. Відданість та обман

- Довести свою відданість? Чень Сяомін, і як же ти збираєшся це зробити?

Гнів Чень Сяомін потроху вщухав, але відчуття було таким, наче її серце пронизали ножем. Вона добре розуміла, що одними словами Лі Цян Вея не переконати в тому, що вона невинна. Тому, як тільки вона помітила в нічній темряві тіні ще декількох найманців, в її голові народився план. 

- Ви насправді мені не довіряєте?

- Так.

- Що ж…я розумію…я не стану більше вас обтяжувати…

Чень Сяомін не боялась гніву Лі Цян Вея. Краще загинути в битві, ніж жити скорено стоячи на колінах, навіть перед тобою, Лі Цян Вей.

Брови Лі Цян Вея здивовано поповзли вгору. Хвилинку він уважно, але спокійно дивився своїм проникливим поглядом на Чень Сяомін.

З руки дівчини злетіла багрова крапля, а обличчя виглядало білим, неначе рисовий папір, у місячному сяйві.

Інь Ци теж спостерігав за всім зі сторони. Хоча він був із Лі Цян Веєм багато років і бачив безліч жахливих сцен, його все одно пересмикнуло. Здригнувшись, він помітив, що вигляд командира поступово ставав дедалі гіршим.

Чень Сяомін нахилилась, щоб підняти меч, що вислизнув із її руки. У цей момент, вона непомітно зняла з поясу маленьку шовкову торбинку, яку прихопила, покидаючи Місячну долину.

Затиснувши ту в кулак, дівчина поглянула в темні холодні очі Лі Цян Вея.

- Знаєте, а я дійсно вірила, що нарешті змогла знайти своє місце в цьому світі, але…Хто б міг подумати, що це всього лише безглузді мрії. Генерале Лі Цян Вей, маю надію, що ви зможете змінити свою думку...

Вона з розгону вистрибнула з вікна, й побігла на двох людей в чорному, які впритул підкрались до маєтку. Всі були здивовані й не розуміли, що відбувається. 

Що вона робить?

- Зупиніть її, - холодно наказав Лі Цян Вей охороні. 

Він розумів, що вона не має наміру втікати, але мав свої причини схопити її. 

- Так, - охоронці, які не були поранені вибігли на зовні, переслідуючи Чень Сяомін.

Чень Сяомін не зважала на них. Вона зникла за рогом, впритул наблизившись до людей в чорному.

Великі дівочі очі мить дивились пильно на дві постаті перед собою.

Переконавшись, що її ніхто не помітить в темряві ночі, дівчина розтиснула кулак й помахом руки розвіяла темний пил у повітрі. Скориставшись силою, Чень Сяомін викликала потік повітря й утворила довкола найманців кокон з небезпечних часточок. Торкнувшись пораненого плеча, дівчина виділила декілька крапель своєї крові й сфокусувавши енергію Небожителя, поєднала їх із порошком.

Вона знала, що ця зброя може зупинити загін із двадцяти чоловік. Але того, що сталось далі, не очікувала навіть сама Чень Сяомін. 

Пролунав потужний вибух. Яскравість вогняного спалаху затьмарила сяйво зірок. Нападники в чорному відлетіли метрів на десять назад. Гучно впавши на землю, вони нерухомо розпластались посеред внутрішнього двору.

Хоча Чень Сяомін і стояла набагато далі, вибухова хвиля її теж не оминула. Вмить тіло дівчини з глухим звуком влетіло в кам’яну стіну маєтку. Втративши свідомості, вона повільно сповзла на траву.

Її ніжним обличчям потекло декілька широких цівок крові. 

На мить маєток Лі Цян Вея поринув у неприродну тишу, могло здатись, що все живе зникло в магічному вогні.

У паніці всі жителі маєтку Лі перелякано повибігала на вулицю, щоб побачити, що ж сталося.

Такий галас здійнявся.

Поміж воїнів проштовхувалась налякана прислуга, створюючи гучний гул.

- …даруйте, дайте пройти…

- …що тут сталось?

Охоронці були не менш спантеличені. Вони підійшли занадто близько, й їх теж збило з ніг. До того ж, яскравий спалах на мить засліпив їм очі, світ довкола неначе огорнула напівпрозора димка. Чоловіки чули глухі звуки падіння тіл, які розкидало по сторонам.

Дещо оклемавшись, один із людей Лі Цян Вея перевірив людей у чорному - вони були мертві, а їхні обличчя й тіла були спотворені опіками.

Але вони не знали, що їм робити з Чень Сяомін. Вони поважали командира Чень, але не могли не підкоритись наказу генерала Лі. 

- Командире Чень, командире, з вами все гаразд? – спитав молодий охоронець.

Підійшовши до Чень Сяомін, він підніс палець до її носа. Відчувши слабке дихання, він полегшено зітхнув. 

- Вона ще дихає.

- Але в такому стані вона може довго не протриматись, - висловив своє занепокоєння інший охоронець.

- Я поспішу доповісти генералу про те, що тут сталось, - додав сміливий молодий охоронець й залишив непритомну Чень Сяомін з напарниками.

Зазвичай охоронці маєтку Лі мовчазними, й не казали ні слова. Проте, частина з них були воїнами Хубен, тому бачили всі старання,  які Чень Сяомін прикладала заради них, вони не могли залишатись байдужими. І якби вона не вступила в конфлікт із генералом Лі, вони б завжди підтримали її.