Том 1. Розділ 19. Відданість та обман

- Довести свою відданість? Чень Сяомін, і як же ти збираєшся це зробити?

Гнів Сяомін потроху стихав, але відчуття було таким, наче її серце пронизали ножем. Вона добре розуміла, що одними словами генерала Лі Цян Вея не переконати в тому, що вона невинна. Тому, як тільки вона помітила в нічній темряві тіні ще декількох найманців, в її голові миттєво народився план. 

- Ви насправді мені не довіряєте? – запитала вона, намагаючись зберігати спокій.

- Так, - відповів генерал не зводячи з неї погляду.

- Що ж… - видихнула войовниця. - я розумію…я не стану більше вас обтяжувати…

Сяомін не боялась гніву генерала.

«Краще загинути в битві, ніж жити скорено стоячи на колінах, навіть перед тобою, Лі Цян Вей», - випалила вона подумки.

Брови Цян Вея здивовано поповзли вгору. Хвилину він уважно, але спокійно дивився своїм проникливим поглядом на Сяомін.

З руки дівчини злетіла багряна крапля, а обличчя виглядало білим, неначе рисовий папір, у місячному сяйві.

Інь Ци теж спостерігав за всім зі сторони. Хоча він був із Лі Цян Веєм багато років і бачив безліч жахливих сцен, його все одно пересмикнуло. Здригнувшись, він помітив, що вигляд командира поступово ставав дедалі гіршим.

Сяомін нахилилась, щоб підняти меч, що вислизнув із її руки. У цей момент, вона непомітно зняла з поясу маленьку шовкову торбинку, яку прихопила, покидаючи Місячну долину.

Затиснувши ту в кулак, дівчина поглянула в темні холодні очі Лі Цян Вея.

- Знаєте, а я дійсно вірила, що нарешті змогла знайти своє місце в цьому світі, але… Хто б міг подумати, що це всього лише безглузді мрії. Генерале Лі, маю надію, що ви зможете змінити свою думку.

Вона з розбігу вистрибнула у вікно, й побігла в напрямку двох людей в чорному, які впритул підкрались до маєтку.

Всі присутні були здивовані й не розуміли, що відбувається. Всі погляди булли звернуті до командуючого.

«Що вона робить?» - Цян Вей на мить завагався, але швидко повернув свою холодність.

- Схопіть її, - наказав він охоронцям. 

Він розумів, що дівчина не має наміру втікати, але мав свої причини так учиняти.

- Так, - охоронці, які не були поранені вибігли на зовні, переслідуючи Сяомін.

Не зважаючи на гомін, вона зникла за рогом, упритул наблизившись до людей в чорному.

Великі дівочі очі мить дивились пильно на дві постаті перед собою.

Переконавшись, що її ніхто не помітить в темряві ночі, Сяомін розтиснула кулак й помахом руки розвіяла темний пил у повітрі. Скориставшись силою, небожителька викликала потік повітря й утворила довкола найманців кокон з небезпечних часточок. Торкнувшись пораненого плеча, дівчина виділила декілька крапель своєї крові й сфокусувавши магічну енергію, поєднала їх із порошком.

Вона знала, що така кількість порошку може зупинити загін із двадцяти чоловік. Але того, що сталось далі, не очікувала навіть вона сама. 

Пролунав потужний вибух. Яскравість вогняного спалаху затьмарила сяйво зірок. Нападники в чорному відлетіли метрів на десять назад. Гучно впавши на землю, вони нерухомо розпластались посеред внутрішнього двору.

Хоча Сяомін і стояла осторонь, вибухова хвиля її не оминула. Вмить тіло дівчини з глухим звуком відлетіло в кам’яну стіну маєтку. Втративши свідомості, вона повільно сповзла на траву, а її обличчям потекло декілька широких цівок крові. 

На мить маєток Лі Цян Вея поринув у неприродну тишу, могло здатись, що все живе зникло в магічному вогні.

У паніці всі жителі перелякано повибігала на вулицю, щоб побачити, що ж сталося, здійнявши гучний галас.

Поміж воїнів проштовхувалась налякана прислуга, створюючи гучний гул.

- …даруйте, дайте пройти…

- …що тут сталось?

Охоронці були не менш спантеличені. Вони підійшли занадто близько, й їх теж збило з ніг. До того ж, яскравий спалах на мить засліпив їм очі, світ довкола неначе огорнула напівпрозора димка. Чоловіки чули глухі звуки падіння тіл, які розкидало по сторонам.

Дещо оговтавшись, один із людей генерала перевірив чоловіків у чорному - вони були мертві, а їхні обличчя й тіла були спотворені опіками.

Але вони не знали, що їм робити з Чень Сяомін. Вони поважали командира Чень, але не могли не підкоритись наказу генерала Лі. 

- Командире Чень, командире, з вами все гаразд? – спитав молодий охоронець.

Підійшовши до Сяомін, він підніс палець до її носа. Відчувши слабке дихання, він полегшено зітхнув. 

- Вона ще дихає, - гукнув він побратимам.

- Але в такому стані вона може довго не протриматись, - висловив своє занепокоєння інший охоронець.

- Я поспішу доповісти генералу про те, що тут сталось, - додав сміливий молодий охоронець й залишив непритомну Чень Сяомін з напарниками.

Зазвичай охоронці маєтку Лі були мовчазними, й не казали ні слова. Проте, частина з них були воїнами Хубен, тому бачили всі старання, які командир Чень прикладала заради них. Вони не могли залишатись байдужими. Якби вона не вступила в конфлікт із генералом Лі, вони б завжди підтримали її.