Розділ 16. Допомогти чи ні?

Фортеця Гуаньду. Маєток Лі.

Чень Сяомін здалося дивним те, що ворог безслідно зник. Не може десять тисяч озброєних воїнів безслідно розчинитись у повітрі. Вона мала терміново знайти Лі Цян Вея.

- Пані Чень, ваші речі були доправлені сюди близько години тому, - сказала Мей Мей, вказуючи на непримітну скриню біля ліжка.

- Добре, дякую Мей Мей, - байдуже махнула вона. - Ти не знаєш, не я можу знайти твого господаря?

Юна служниця на мить завмерла від подиву. В цьому маєтку слова подяки були рідкими.

- Здається, господар був у своєму кабінеті, - знизала плечима Мей Мей.

- Ти можеш бути вільна, не турбуй мене поки що, - наказала пані Чень.

- Слухаюсь, - покірно вклонилась служниця.

Чень Сяомін тут же попрямувала до кабінету Лі Цян Вея. Вона дещо запам’ятала дорогу, коли слуга показував їй маєток Лі в перший раз. Внутрішній дворик Чень Сяомін знаходився не так і далеко від кабінету Лі Цян Вея. Так що вона була на місці менше, ніж за п’ять хвилин.

Дівчина завмерла в нерішучості. Вона піднесла руку аби постукати в дерев’яні двері. Зненацька вони відчинилися й перед нею виникла фігура генерала Лі. Чень Сямін мимоволі зробила крок назад. Очі чоловіка на мить розширились від несподіванки, а брови здивовано піднялись. Серйозний вираз його мужнього обличчя пом’якшився.

- Що ти тут робиш? – спитав він.

- Майстре, учениця прийшла до вас із важливим питанням, - запинаючись промовила Чень Сяомін.

Сонячні промені впали прямо на його величну фігуру. Вона відразу ж відвела погляд від цього заворожуючого чоловіка, намагаючись приховати неочікуваний легкий рум’янець, що виступив на її щоках. Швидко вгамувавши свої емоції, Чень Сяомін підняла

Чень Сяомін не знала, але поки вона збиралась з думками, Лі Цян Вей теж поглянув на неї. Він не зернув увагу на зміну в її поведінці, але не міг не помітити зміну її настрою, завдяки цьому одягу.

Ніжні дівочі риси зникли з її вигляду. Її очі, котрі були спокійні, виглядали тепер так впевнено, що робило її зовнішність ефектною у проміннях сонця. Вигляд Чень Сяомін разуче відрізнявся від тієї сутності, що постала перед ним вранці, але був абсолютно прекрасним.

- Гаразд. Заходь, поговоримо в середині, - Лі Цян Вей відступивши у сторону, пустив Чень Сяомін у середину.

Двері зачинились. Лі Цян Вей пройшов до столу, що стояв посеред кімнати й сів, жестом запрошуючи Чень Сяомін зробити теж саме.

Всередині кімнати більшість речей були темних кольорів. Було очевидно, що господар цієї кімнати сміливий та благородний. Обстановка у кабінеті, як і в покоях, була простою, але зручною.

Дівчина озирнулась довкола. Топографічні карти Гуаньду були розкидані на столі та підлозі. З чого Сяомін припустила, що Лі Цян Вей не один час ломав мозок, намагатись сформувати стратегію захисту фортеці та розгадати план супротивника. Вона відчувала, що розуміє Лі Цян Вея набагато більше, ніж їй здавалось.

- Я чув про твої ранкові пригоди. Все добре? - спитав він, сідаючи за стіл.

- Пробачте мені, майстре Лі, сьогодні я була неуважна, - схилилась в поклоні Чень Сяомін. 

Від різкого нахилу, дівчина відчула поколювання в області рани. Її тіло мимоволі здригнулось. Чень Сяомін намагалась приховати це, швидко піднявшись, але Лі Цян Вей встиг це помітити.

- Чень Сяомін, ти поранена, відкинь всі ці формальності, сідай, - вказав Лі Цян Вей на місце навпроти себе. - В етикеті немає необхідності.

Всього декілька фраз, але його голос звучав так сильно і власно... Він позбавляв можливості відмовитись. Принаймні, Чень Сяомін не наважилась би суперечити йому.

- Дякую, майстре.

Чень Сяомін потрохи перевела дихання й сіла прямо перед ним.

- Так про що ти хотіла поговорити зі мною? – беземоційно спитав Лі Цян Вей, наливаючи собі чашку теплого чаю.

Чень Сяомін завжди вірила у приказку: «Виграє той, хто ходить першим», тому вирішила напряму атакувати Лі Цян Вея. Вона глибоко вдихнула і повела, ретельно підбираючи слова.

- Наставнику, дозвольте мені вивчити карти місцевості, - кивнула вона в сторону розкладених сувоїв. – Можливо, я зможу вам допомогти.

Лі Цян Вей підняв очі, окинувши ученицю дуже уважним, навіть настороженим поглядом. Але він не сердився на її прямоту, навпаки, йому стало цікаво.

Він звик не лише ретельно пропрацьовувати плани, але й передбачувати найгірші варіанти. Просто гордість не дозволяла йому так ось взяти й довірити інформацію, від якої залежить доля цілого міста тій, хто тривалий час міг із легкістю обманювати його.

Чень Сяомін сиділа нерухомо, й виглядала дещо напруженою. Коли її погляд перетнувся з поглядом Лі Цян Вея, вона випрямилась й відвела погляд у сторону. Їй було дискомфортно від пронизуючого погляду Лі Цян Вея, але не дивлячись на це, її дуже темні очі виглядали спокійними та виразними. В цей момент Чень Сяомін дійсно виглядала безрозсудно сміливою.

- Гм, - протягнув він.

- Що?