Розділ 18. Пастка й недовіра

Фортеця Гуаньду. Маєток Лі.

Небесне царство… Місячна долина… Нічний вологий вітерець тріпав волосся Чень Сяомін…   

Чень Сяомін хотіла встати, але її тіло виявилось неначе приклеєне до місця, вона абсолютно не могла поворухнутись. Висока срібна трава приховувала дівчину від сторонніх очей.

На ряду зі шумом битви, що лунав зі сходу, раптово пролунав крик про допомогу, але він різко обірвався, неначе хтось насильно перервав.

- Сяомін! – пролунав м’який дівочий голос.

Це був голос Мен-яо.

Вмить неподалік спалахнула вогняна заграва, язики полум’я швидко охоплювали будинок за будинком. Одначе, територія, яку охоплював маєток сім’ї палав найдужче.

Чень Сяомін помчалась до будинку. Чимало зівак зібралось по окрузі, не даючи вільно пересуватись. То тут, то там бігали люди з водою, намагаючись загасити пожежу.

Побачивши повну картину, того, що відбувалось, дівчина відразу збагнула, що їх маєток навмисне підпалили. Краєм ока вона помітила групу дивних людей, які швидко віддалялись від маєтку, постійно озираючись. Але часу переслідувати їх вона не мала.

Вихопивши з рук чоловіка відро з водою, дівчина вилила його на себе і прикривши лице вологою хустиною, швидко вбігла в середину.

Все довкола палало. Дерев’яні балки стелі обвиті вогняними зміями ледве втримувались, щоб не обвалитись й не завершити життя Небожительки.

- Матінко! Мен-яо! – вигукувала Сяомін, переміщаючись з покоїв у покої.

Їх ніде не було. Видих полегшення зірвався з її вуст.

Але прислуга… Вся прислуга маєтку Чень була мертва.

- Пані, стережіться! – почулось позаду.

Гучне скрипіння дерева загрозливо пролунало з-під стелі. За мить величезна перегорівша балка полетіла донизу, несучись на Чень Сяомін.

Дівчина простягнула руки догори, намагаючись своєю силою зупинити наближення своєї загибелі. Жар полум’я обпікав її легені, дихати було майже неможливо. Чиїсь руки відсмикнули її назад і палаюча балка впала на те місце, де вона щойно стояла... Її світ поглинуло ненажерливе полум’я…

Чень Сяомін постійно вбивала людей на полі битви. Їй доводилось вбивати людей для самооборони. Хоча вбивство людей не було для неї повсякденною справою, але це не було для неї чимось дивним. Вона не боялась крові й якийсь десяток мертвих тіл точно не міг її налякати…

Дивне відчуття нахлинуло на неї - відчуття небезпеки. Можливо станеться щось погане?

Чень Сяомін була в напівсвідомому стані. Їй хотілось кричати, але звук розсіювався в середині тіла, так і не ставши словами. Серце почало шалено битись, а розум намагався знайти вихід. В голові все вертілось. Вона знала, що просто спить, але ніяк не може прокинутись.

- Мен-яо!– Чень Сяомін зрозуміла, що її рот нарешті зміг злякано вигукнути ім’я сестри.

Її поле зору миттєво було розірване на частини, неначе це зробив її крик.       

Чень Сяомін прокинулась вкрита холодним потом в пітьмі кімнати. Свічка вже майже згасла, погрузивши все в напівморок. Вона знову заплющила очі, намагаючись заспокоїти пришвидшене серцебиття, а потім різко розплющила їх, розгублено намагаючись збагнути як довго вона спить. Для неї подібна ситуація була просто жахливою – обурливо дозволити собі заснути в кабінеті генерала, тим більш такого суворого та холодного, як Лі Цян Вей.  

- Чи задоволена ти умовами сну в моєму кабінеті? – не піднімаючи голови, спокійно спитав Лі Цян Вей.

Чень Сяомін стало ще гірше. На мить вона перестала дихати, а її обличчя побліднішало, певно, на декілька відтінків за раз. Відчуваючи на собі холодний погляд, вона дійсно злякалась.

- Прошу пробачити вашу ученицю, - ледь чутно промовила Чень Сяомін, вскочивши на ноги, склонивши голову в поклоні.

Після цього Чень Сяомін нарешті підняла голову й неочікувано зустріла пару сяючих темних очей. Вона була злегка вражена, побачивши зацікавлений погляд чоловіка.

На іншій стороні кімнати сидів Лі Цян Вей. Одну половину його обличчя приховувала темрява, а інша була освітлена вогником свічки. В його світлі обличчя здавалось розпливчастим і нечітким, що додавало його вигляду загадковості.

Половина обличчя, прихована в пітьмі, безперечно викликала відчуття, що ця людина дуже небезпечна, а половина відкрита світлу, сяяла теплим сяйвом і надавала йому невиразну чарівність…

Його густі темні брови, подібні до гострих гірських вершин, їх перетинає тонкий ніс з високим переніссям, глибокі й спокійні очі, й тонкі бліді губи – склавши всі ці риси докупи, будь-хто міг зрозуміти, що його чарівність була насправді згубною.

Хоча Лі Цян Вей просто сидів і читав книгу, це не позбавляло його й половини тієї чарівної аури. Він просто сидів там, а холодність, що окутувала все його тіло, змушувала людей вагатись, перш ніж поглянути йому в очі.

«Цей чоловік дійсно неперевершений!»

- Ммм… - погодився Лі Цян Вей, але залишився лише мовчки сидіти, з тихим шурхотінням гортаючи сторінки.

Чень Сяомін було ніяково, вона більше не хотіла своєю присутністю докучати Лі Цян Вею.  Ноги Чень Сяомін затекли від сидіння й вона незграбно похитнулась, ледь не впавши. Чень Сяомін здавалось, що Лі Цян Вей різко розгнівається та висміє її, але ніяк не відреагував, ніби нічого й не сталось.