Розділ 14. Пані Чень

Фортеця Гуаньду, маєток Лі

Наступного дня, за наказом генерала Лі Цян Вея, для Сяомін підготували окремі покої у східному крилі маєтку.

Молодий слуга привітно посміхнувся й повів дівчину довгими світлими коридорами. Її вразили просторі зали маєтку генерала, а внутрішні двори були особливо великі.

Маєток складався з кількох житлових і службових будівель, розміщенних у дворі, обнесеному стінами та масивними воротами. Двір розділявся на декілька частин, куди виходили вікна житлових приміщень. Ворота, як і будівлі покривала темна черепична покрівля.

«Люди в земному світі вміють жити з розмахом», - подумала Сяомін.

- Ваша кімната тут, - сказав слуга.

Хлопчина відімкнув двері, вкриті складним візерунком, і жестом запросив пані зайти до кімнати. Знаходячись тривалий час у військовому лагері, Сяомін звикла аналізувати все довкола, не пропускаючи жодної деталі.

Вітер увірвався прямо в покої. Темна дерев’яна підлога в кімнаті здавалась вологою, роблячи кімнату на вигляд вкрай холодною. Над ліжком хвилями спадали шари сатинових та шовкових драпіровок, рожевого та кремового кольорів, створюючи жіночне та витончене враження. У кімнаті було декілька маленьких столиків. Хоча вони були доволі простими, але створювали затишну атмосферу. Тонкі, але щільні бамбукові завіски ділили кімнату на дві частини.

Чень Сяомін відкинула їх. За завісками стояв низький стіл та шафа з книгами, обережно складеними у стопки. Біля стіни, на одному зі столиків, розташовувалось дзеркало розміром з таз.

В дзеркалі виднілась розпливчаста, тонка фігурка, одягнена у скромне вбрання служниці та зібраним у тугий вузол волоссям.

- Що скажеш про ці покої? – почувся низький голос позаду неї.

Командир Чень розвернулась, окинула чоловіка поглядом, і здивовано поцікавилась.

- Генерале?

- Часу було обмаль, тому боюсь, що тобі доведеться перетерпіти тут деякий час. Ти можеш прикрасити все на свій смак.

Чень Сяомін бачила його спокійний вираз. Вона весело розсміялась.

- Генерале, ви надто добрі до мене. Не хвилюйтесь за дрібниці, подібні до цих. Розкажіть, будь ласка, про ситуацію з останньою ворожою атакою.

- Ми поговоримо про це пізніше. Доречі, допоки ти знаходишся в моїх володіннях, можеш звати мене майстром, для уникнення зайвих питань зі сторони, - спокійно промовив Лі Цян Вей.

Лі Цян Вей зацікавлено подивився на неї, очікуючи реакції. Його слова спантеличили Чень Сяомін.

- Гаразд, - повільно відізвалась дівчина.

Обличчя Сяомін стрімко почало червоніти. Вона відвернулась, роблячи вигляд, що оглядає кімнату.

- Всі меблі в цій кімнаті виглядають скромно, без особливого оздоблення, одначе, усі вони виготовлені з дорогої деревини. Тут усе було продумано, до найменших дрібниць. Для того, хто умеблював цю кімнату, зручність та функціональність явно важливіші за розкіш, - заключила дівчина, змінюючи тему розмови.

- Чудово, - задоволено посміхнувся генерал. – Якщо тобі сподобались ці покої, вони твої. Ти можеш залишатись тут стільки, скільки забажаєш.

- Але генерале…

- Ніяких але. За моїм розпорядженням сьогодні твої речі доправлять сюди з військового табору. Усім сказали, що за вірну службу тобі дозволили на тиждень відправитись у рідне поселення, зустрітись з сім’єю та залікувати рани.

Командир Чень розвернулась до генерала Лі та вдячно кивнула.

- Гаразд, добре відпочинь, - Лі Цян Вей окинув дівчину оцінюючим поглядом. - Я накажу Мей Мей прийти допомогти тобі переодягнутись.

Чоловік швидко вийшов, залишивши Чень Сяомін саму стояти посеред кімнати. Двері за ним зачинилися.

Не гаявши часу, Сяомін сіла перед дзеркалом, роздивляючись своє відображення. На неї дивилась молода, граційна й доволі симпатична дівчина. Але вираз її обличчя був серйозним, а погляд холодним та зосередженим, що зовсім не поєднувалось з милою, навіть дещо наївною, зовнішністю. Здавалось, що всі тяготи світу звалились

Дівчині було нудно сидіти без дії. Вона вирішила сприйняти ці декілька днів у маєтку, наче невеликий відпочинок.

Через декілька хвилин двері зі скрегітом знову відчинились. На порозі з’явилась Мей Мей з невеличким пакунком у руках. Вона тримала його так обережно, неначе у її руках був найбільший скарб цього світу. Поклавши пакунок на ліжко, служниця підійшла до Чень Сяомін, широко посмішаючись.

- Пані, служниця розчеше ваше волосся, - Мей Мей розплела наспіх скручений вузол, підняла гребінець з низького столу, стала на коліна поряд із Сяомін і обережено почала розчісувати її довге густе волосся.

- Я звернула увагу, що хризантеми в саду вчора були ще бутонами, а сьогодні вже розкрились у чудові квіти, - зацікавлено спитала вона служницю.

Юна служниця прибрала гребінець.

- В нашому саду сьогодні зранку почали розпускатись рідкісні махрові хризантеми. Саджанці деяких з них були привезені зі столиці, а деякі - подаровані господарю самою імператрицею.