Розділ 8. Довгий день. Все попереду.

Світ на межі часу на простору. Місячна долина в Небесному царстві.

Лісом, по встеленій різноманітними травами дорозі, продовжувала свій шлях до маєтку невеличка процесія та чолі з восьмим принцем Небесного царства Чжан Хе та генералом Небесного війська Чень Лівеєм. Блискуче багряне плаття принца було видно здалеку, що робило їх легкою здобиччю у випадку, якщо нападки забажають повернутись та завершити розпочату справу. Мечі воїнів були напоготові, а серця сповнені хоробрості – зараз ніхто не зможе зненацька їх атакувати. Можливо саме тому лице генерала виражало непохитний спокій.

Вони в тиші пройшли більшу частину шляху до маєтку Сіфен, коли восьмий принц нарешті порушив цю дивну мовчанку.

- Генерале, хто ці люди, що на вас напали? Їх техніка бою здалась мені досить дивною.

- Ваше високосте, скоріше за все, це були шпигуни з клану демонів.

- Клан демонів? Як вони посміли порушити кордони між царствами!? Але їх кількість була замала, у будь-якому випадку, їм би не вдалось перемогти, тоді навіщо…

- …Навіщо вони взагалі напали? – продовжив думку генерал. – Мені не відомо, чи змогли б ми перемогти, якби Ваша високість не прийшли на допомогу. Не знаючи можливостей ворога, складно сперечатись про те, яка зі сторін вийде переможцем.

- Ви, правда, так думаєте? – тон Чень Лівея був м’яким. Коли він посміхнувся, вираз його обличчя можна було назвати ніжним. – Мужність молодого восьмого принца занад-то велика. Я впевнений, що їх було набагато більше. Якби не ви, ми могли б не стримати їх напад.

Зненацька попереду них почувся шурхів. Воїни різко зупинились на звуки. Особистий охоронець восьмого принца, вийшов із-за розлогої верби й ведучи за вуздечку білосніжного бойового коня, підійшов до господаря. Дивлячись на бліде та дещо встривожене обличчя свого господаря, від доповів:

- Пане,  я бачив, як група воїнів покинула ліс та попрямувала на південь, намагаючись покинути долину.

- Клан демонів? – Чжан Хе насупився, здивовано спитавши. – З чого це демонам нападати на членів сім’ї Чень? Не кажучи вже про те, як за такий короткий час, вони дізнались, де ви та встигли зібрати людей? Генерале Чень, чи не здається вам, що в вашому оточенні з’явився лазунчик?

Принц обернувся та подивився на Сяомін, яка досить невдало ховалась позаду, намагаючись не потрапляти йому на очі. Насупившись ще більше, уточнив:

- Можило ваша донька має проблеми з демонічним кланом?

Брови Чень Лівея здивовано піднялись, задумавшись на деякий час, він нарешті впевнено похитав головою.

- Ні.

- Дивно, - пробурмотав Чжан Хе, заспокоювавшись та продовжуючи роздумувати.

Чень Лівей обернувся й подивився на доньну своїми мудрими темними очима.

- Людина має відповідати за наслідки своїх дій. Принце Чжан Хе, це моя власна справа, вам не потрібно приймати в ній участь.

Генерал Чень та принц обмінялись поглядами. Здивований генерал подивився на восьмого принца з м’ягким юним обличчям, але жорсткий погляд і тон якого шли в розріз із зовнішньою наївністю. Спокійний впевнений вираз, ніби хтось наклав заклинання на цього юнака. Адже вуха віслюка не можуть рости на голові в коня!?

Продовжуючи шлях, генерал Чень піймав себе на думці, що восьмий принц сам навіть не усвідомлює, на що він здатний.

Процесія вже підійшла до маєтку. Чень Сяомін швидко зникла, доки її не помітили. Дівчині дуже кортило дізнатись, що такого сталось, що восьмому принцу знадобилась допомога її батька.

- Як кажуть у приказці: у батька тигра не може бути доньки собаки. Тепер я бачу, що це дійсно так, – звернувся юний принц Чжан Хе до генерала. Він встиг помітити, як дівчина спритно зникла в середині маєтку.

У вечірній час слуги займались тим, що запалювали вогні навколо маєтку, тому один особливо уважний слуга, помітивши гостя, гучно закричав, поспішивши привітати своїх господарів:

- Швидше, йди повідом усім: господар та старша молода пані повернулись до маєтку, з ними прибув восьмий принц, тому необхідно підготувати гостьову кімнату.

Генерал Чень Лівей запросив восьмого принца прослідувати разом з ним до приймальні. Маєток генерала був далеко не надто величним, кімнати розміщувались компактно, тому господар з гостем швидко дістались віддаленої частини будівлі. У цьому місці зникала уся метушня та шум, викликані іншими жителями маєтку. Тут цвіт персиків наповнював кімнату солодкуватим ароматом, а монотонний шурхіт кленового листя дозволяв спокійно поринути у роздуми.

Безліч дерев’яних поличок з різноманітними документами та книгами постали перед очима принца. Багато з цих документів вже вкрилися значним шаром пилу, деякі не так давно використовуватись, але знаючи звички генерала Лі, принц припустив, що найцінніші папери зберігаються зовсім не тут.

Тим часом Чень Сяомін швидко майнула крізь двірний отвір і бігом минула внутрішній двір не будучи ніким поміченою (на її щастя у дворі нікого на той момент не було). Сховавшись за широким стовбуром дерево вона перевела подих та стрімголов пірнула в кущі, що росли як раз попід вікнами приймальні. Тепер Чень Сяомін могла почути все, що її ніяк не стосувалось.