Том 2. Розділ 59. Ви хоч знаєте, хто мій чоловік?

Коли вони завершили розмову, сонце вже здолало половину свого денного шляху. Коли концентруєшся на чомусь, час завжди проходить швидко.

Сяомін зійшла з дороги й не покидаючи території маєтку сянчжана, зупинилася в стороні від воріт. Вона запрокинула голову й покрутила нею, розминаючи затерплу шию. Після поранення її тіло все ще повністю не відновилося, а після сьогоднішніх енергійних дій, вона знову відчула ниючий дискомфорт в районі попереку.

Дівчина підійшла до старого дерева й сперлась на нього спиною, схрестивши руки на грудях. Вона була трохи зблідла, хоч і вдавала байдужість.

Батько… Кожен раз як вона копалася в його особистості, правда здавадася ще більш заплутаною. Тому наразі Сяомін могла лише зітхнути, продовжуючи підпирати стовбур старого дерева гінго в очікуванні Цян Вея. 

Нарешті помітивши наближення величної постаті генерала, вона швидко закрокувала до воріт.

- Сяомін, зажди, - гукнув Цян Вей.

- Не поспішай утішати мене. Я не настільки жалюгідна.

Генерал усміхнувся й лише поцікавився:

- Ти голодна?

- Ні.

Сяомін щойно нишпорила у непевному минулому батька, й зараз у неї не було апетиту.

- А я так, ходімо поїмо.

  ***         

Дорогою між ними панувала тиша. Кожен був поглинутий своїми роздумами.

Наблизившись до харчевні, вони розташувалися за вільним столиком на вулиці.

- Теперь ти знаєш все про мене, - нарешті сказала Сяомін, роззирнувшись довкола.

Сьогодні, через наближення свята Цісі, ринкова вулиця була багатолюдною. То тут, то там, молоді дівчата у витончених вбраннях, розглядали якраві ліхтарі та весело гомоніли, діти весело бігали з яскравими стрічками, викликаючи усмішки батьків...

Цян Вей неквапливо встав, щоб замовити дві тарілки лапші з овочами й повернувшись, відповів на слова дівчини:

- Я ніколи не зможу пізнати хто ти.

- Між гідними і нікчемними, розумними й нерозумними, хоробрими й боягузливими є відмінність. У стосунках між людьми можна відкриватися або ж закриватися, наступати або відступати, когось легковажити, а кимось дорожини.

Генерал подивився на неї, зі слабким блиском здивування в очах.

- Це з трактату «Гуй Гу-цзи»?

- Ти теж знайомий з цим трактатом? – поцікавилась Сяомін.

Цян Вей підпер голову рукою й із цікавістю поглянув на неї.

- Для мене, як генерала, це природньо, а те, що з ним знайома ти – ось що дійсно цікаво.

- Я не володію такими глибокими знаннями як генерал, - відповіла вона споглядаючи перехожих, що проходили повз.

- Ти сьогодні так сильно втратила самовладання, - зауважив він, змінивши тему. - Це на тебе не схоже.

Після подій в маєтку сянчжана, всередині Сяомін досі все кипіло.

- Генерале, не визначайте якою я маю бути. Я можу змінюватися коли захочу і як захочу, - холодно відповіла вона, кинувши на чоловіка різкий погляд.

Ці слова були різкими, однак Цян Вей усе ще був спокійний, його легка усмішка залишалася незмінною.

Сяомін на мить заплющила очі і знічено зітхнула.

- Вибач, я дійсно втратила самовладання.

- Цей чоловік не бажав покаятися у своїй провині. Будь-хто на твоєму місці захотів би його вбити. 

- Але це не виправдовує мою помилку.

- Ти теж маєш сердце, не потрібно бути такою суворою до себе.

- І все ж, я хочу, щоб він шкодував про свій вчинок, але його дружина постраждала через мене. Жінка ні в чому не винна.

- Так само як і ти не винна в тому, що вона постраждала, - спокійно відповів Цян Вей. - Сяомін, у тебе чиста душа, добре серце, і вогняний норов. Наступного разу, якщо хочет дізнатися правду, не потрібно діяти бездумно. Навіть на війні потрібна статегія, не можна рватися в лобову.

- І все ж, моя стратегія поганого судового приставу виявилася дієвою, - дівчина кинула на нього короткий погляд. – А генерал чудово зіграв доброго. Чи не так?

- Певно, що так, - кивнув він.

Сяомін почувалася дуже втомленою. Вона налила собі води й випила.

- Як думаєш, Ло Чжень правильно поступив, що погодився відпустити в’язня? Що як князь демонів знову використає його? - спитав Цян Вей.

- Думаю, він не стане знову його використовувати. Ефект неочікуванки більше не спрацює. До того ж, через кілька днів ми повернемось назад і Фей Няо доведеться шукати нові шляхи, дібратися до мене.

- Якщо він знову скористається чужою слабкістю, як ти діятимеш? Ми не можемо дозволити собі жаліти кожного, хто постраждав. Та жінка не єдина, хто страждає від несправедливості. Якщо піддатися почуттям, всім буде лише гірше.

Сяомін відповіла не відразу. Вона опустила погляд. Її пальці, що щойно спокійно лежали на столі, тепер сіпали рукав.