Том 1. Розділ 12. Повернення в Гуаньду

Декілька днів безперестану лив сильний дощ, і лише на ранок третього дня, хмари розсіялись, пропустивши останні теплі сонячні промені. Осінь все глибше заходила в землі Піднебесної, охоплюючи округ за округом, з півночі на південь.

Минуло вже декілька днів, але Сяомін все ще не приходила до тями. Мей Мей міняла пов’язки, накладаючи мазь, щоб рана не запалювалась та залишалась чистою.

Минулої ночі Сяомін стало гірше. В неї знову піднявся жар, дихання стало майже не відчутне, серце ледь не зупинилось. У гарячці, крізь затьмарений розум, дівчина часто кликала батьків, благаючи щось зупинити.

Ввесь цей час Лі Цян Вей не відходив від її ліжка. Йому всім серцем було шкода дівчину, хоча вираз його обличчя залишався різким та холодним.

На щастя до настання світанку її стан стабілізувався.

***

На вулиці вже світало.

Невідомо скільки пройшло часу, коли Сяомін нарешті відкрила запалені очі.

Обпершись на ліжко слабким тілом, вона різко встала.

Голова була важкою, ноги підгибались, плюс різкий біль в районі живота змушував дихати через раз. Постоявши нерухомо на одному місці й тримаючись за бік, їй ніби дещо полегшало.

Дівчина обвела поглядом кімнату: простір був оформлений просто, але функціонально зручно. Вміст поличок та шаф був чітко та зрозуміло структурований, на столі панував ідеальний порядок, доповнював картину простий дере’яний стілець. На перший погляд здавалось, що все підібрано навмисно – у простому стилі, зі сторогими чіткими лініями, лише синє та коричневе. Охайно, витончено, організовано, функціонально.

«Людина, що мешкає тут, має бути суворою та педантичною», - зробила висновки Сяомін.

Однак при більш прискіпливому розгляді можна було помітити маленькі красномовні деталі, такі як, наприклад, великий різьблений стіл із червоного дерева, дорогі порцелянові вази на одній з полиць шафи, чорний шовковий халат прекинутий через спинку стільця. Багато інших мілкий елементів інтер’єру. Навіть від простирадел, на яких вона лежала, віяло багатством і витонченістю смаку господаря кімнати.

Сцени схожі на швидко мінливі кадри кінострічки почали проноситись перед її очима, несучи занадто великий потік інформації. від чого розболілася голова. Це змусило тіло, яка нещодавно піднялося, впасти назад на м’який килим.

Стиснувши зуби, вона стримувалась деякий час. Біль, накочувався хвилями, неначе прилив, змушуючи Сяомін застогнати.

***

Цієї ночі Цян Вей знову не міг заснути. Повернувшись на світанку до своїх покоїв, він прийнявся продивлятись нові військові звіти. Генерал продумував тактику захисту в разі нової атаки на фортецю, детально все обговорюючи з Інь Ци (який, доречі, теж залишився без сну).

Несподівано з сусідньої кімнати почувся грохіт.

- Що це за шум? - здивовано спитав Цян Вей у помічника, відірвавши погляд від звіту, який саме вивчав.

- Не знаю…але звук доносився з ваших покоїв.

Молодий генерал відклав усі папери та ринувся до сусідніх покоїв. Дорогою він наштовхнувся на Мей Мей і відправив на кухню, приготувати відвар.

Відчинивши двері Цян Вей побачив Сяомін, яка лежала на підлозі, певно впавши, намагаючись піднятися з ліжка. Зелений халат, що вкривав її тіло, дещо з’їхав, оголивши плече. Відчувши це, вона кволо підтягнула одяг і намагалася сісти. Але ця спроба не увінчалася успіхом - невдало розвернувшись, вона відчула різкий колючий біль, який змусив її зморщитись та схопитись рукою за місце поранення. Дівчина не раз отримувала поранення на завданнях, але кожного разу її рятувала вроджена здатність швидко відновлюватись, але цього разу доля вирішила погратись з нею у гру на виживання.

- Чень Сяомін, ти нарешті прийшла до тями! - полегшено видихнув Цян Вей підходячи до дівчини. - Не рухайся, інакше рана знову відкриється та почне кровоточити.

Дівчина застогнала, її дихання стало утрудненим. Вона немовби ширяла над власним тілом. Щоразу, коли генерал говорив, гострі шипи врізались дівчині у скроні, а перед очима з’являлися білі спалахи.

– Потерпи, - пробурмотів генерал Цян Вей. – Зараз стане легше.

Легким рухом піднявши дівчину з підлоги, він взяв її на руки та обережно вклав назад у ліжно. Сівши поруч, чоловік простяг руку над дівчиною та провів вздовж її тіла декілька разів. Повітря довкола них наповнилося потоками пульсуючої енергії.

Сяомін відчувала, як тепло поширюється її тілом, а біль потрохи вщухає. Вона ще не до кінця прийшла в себе. Її потьмянілі очі безпорадно ковзали по обличчю чоловіка, не придаючи значення його дивним діям.

– Пити, - врешті пробурмотіла дівчина.

Цян Вей налив з чайника води та простягнув їй горнятко.

Схоже, Сяомін дійсно відчувала сильну спрагу. Вона швидко випила воду, так і не піднявши очей на генерала Лі. Зітхнувши, вона облизала пересохлі губи та нарешті підвела свої темні очі на чоловіка.

Перші декілька секунд дівчина розгублено усвідомлювала, що відбулось. Крім знаходження в чужому маєтку, її також збентежила неочікувана поява привабливого генерала. Не кажучи вже про те, що це був перший раз в житті, коли вона прокидалась у чужому маєтку.