Розділ 12. Повернення в Гуаньду

Декілька днів безперестану лив сильний дощ, і лише на ранок третього дня, хмари розсіялись, пропустивши останні теплі сонячні промені. Осінь все глибше заходила в землі Піднебесної, охоплюючи округ за округом, з півночі на південь.

Минуло вже декілька днів, але Чень Сяомін все ще не приходила до тями. Мей Мей міняла пов’язки, накладаючи мазь, щоб рана не запалювалась та залишалась чистою.

Минулої ночі Сяомін стало гірше. У неї знову піднявся жар, дихання стало майже не відчутне, серце ледь не зупинилось. У гарячці,крізь затьмарений розум, дівчина часто кликала батьків, просила щось зупинити.Ввесь цей час Лі Цян Вей не відходив від її ліжка. Йому всім серцем було шкода Сяомін, хоча вираз його обличчя залишався різким та холодним.

На щастя до настання світанку її стан стабілізувався й генерал залишив дівчину.

На вулиці вже світало.

Невідомо скільки пройшло часу, коли Сяомін нарешті відкрила запалені очі.

Обпершись на ліжко слабким тілом, вона різко встала.

Голова була важкою, ноги підгибались, плюс різкий біль в районі живота. Постоявши нерухомо на одному місці й тримаючись за місце поранення, їй ніби дещо полегшало. Після чого Чень Сяомін стала уважно оцінювати кімнату.

Простір був оформлений просто, але функціонально зручно. Вміст поличок та шаф був чітко та зрозуміло структурований, на столі панував ідеальний порядок, доповнював картину простий дере’яний стілець. На перший погляд здавалось, що все підібрано навмисно – у простому стилі, зі сторогими чіткими лініями, лише синє та коричневе. Охайно, витончено, організовано, функціонально.

Однак при більш прискіпливому розгляді можна було помітити маленькі красномовні деталі, такі як, наприклад, великий різьблений стіл із червоного дерева, дорогі порцелянові вази на одній з полиць шафи, чорний шовковий халат прекинутий через спинку стільця. Багато інших мілкий елементів інтер’єру. Навіть від простирадел, на яких вона лежала, віяло багатством і витонченістю смаку господаря кімнати.

Сцени схожі на швидко мінливі кадри кінострічки почали проноситись перед її очима, несучи занадто великий потік інформації. від чого розболілася голова. Це змусило тіло, яка нещодавно піднялося, впасти назад на м’який килим.

Стиснувши зуби, вона стримувалась деякий час. Біль, накочувався хвилями, неначе прилив, змушуючи Чень Сяомін застогнати.

Цієї ночі Лі Цян Вей знову не міг заснути. Повернувшись на світанку до своїх покоїв, він прийнявся продивлятись нові звіти. Генерал продумував тактику захисту в разі нової атаки повстанців, детально все обговорюючи з Інь Ци (який, доречі, теж залишився без сну).

Несподівано з сусідньої кімнати почувся грохіт.

– Що це за шум? – здивовано спитав Цян Вей у помічника, відірвавши погляд від звіту, який саме вивчав.

– Не знаю…але звук доносився з головних покоїв.

Генерал Лі кинув усі папери та ринувся у сусідні покої. Заходячи в середину Цян Вей наштовхнувся на Мей Мей, що також прибігла на звуки.

Чень Сяомін розпласталася на холодній підлозі, певно впавши, намагаючись піднятись з ліжка. Вона застогнала й спробувала сісти. Зелений атласний халат Але ця спроба не завершилась успіхом… Невдало розвернувшись, вона відчула різкий колючий біль, який змусив її зморщитись та схопитись рукою за місце поранення. Дівчина не раз отримувала поранення на завданнях, але кожного разу її рятувала вроджена здатність швидко відновлюватись, але цього разу доля вирішила погратись з нею у гру на виживання.

– Чень Сяомін, ти нарешті прийшла до тями! – полегшено видихнув Цян Вей підходячи до дівчини. – Не рухайся, інакше рана знову відкриється та почне кровоточити.

Дівчина застогнала, її дихання стало утрудненим. Вона немовби ширяла над власним тілом. Щоразу, коли генерал говорив, гострі шипи врізались дівчині у скроні, а перед очима з’являлися білі спалахи.

– Потерпи, - пробурмотів генерал Цян Вей. – Зараз стане легше.

Легким рухом піднявши дівчину з підлоги, він взяв її на руки та обережно вклав назад у ліжно. Сівши поруч, чоловік простяг руку над дівчиною та провів вздовж її тіла декілька разів. Повітря довкола них наповнилося потоками пульсуючої енергії.

Сяомін відчувала, як тепло поширюється її тілом, а біль потрохи вщухає. Вона ще не до кінця прийшла в себе, і її потьмянілі очі безпорадно ковзали по обличчю чоловіка.

– Пити, - пробурмотіла вона.

Цян Вей взяв чашку з водою та простягнув їй.

Схоже, Сяомін дійсно відчувала сильну спрагу. Вона швидко випила воду, так і не піднявши очей на генерала Лі. Зітхнувши, вона облизала пересохлі губи та нарешті підняла свої темні очі на чоловіка. Перші декілька секунд дівчина розгублено усвідомлювала, що відбулось. Крім знаходження в чужому маєтку, її також збентежила неочікувана поява симпатичного чоловіка. Не кажучи вже про те, що це був перший раз в її житті, коли дівчина прокидалась у ліжку майже не знайомого чоловіка.

Ті ж самі декілька секунд Цян Вей використав на те, щоб швидко оглянути Сяомін.

Нарешті, дівчина змогла в повній мірі оцінити ситуацію, яка зараз склалалсь і її очі розширились, зазвичай бліде лице почервоніло.