Розділ 10. Вижити будь-якою ціною.

Світ на межі часу та простору. Місячна долина у Небесному царстві.

Небожителька Чень Сяомін продовжувала подорож своїми спогадами.

«У моєму житті було лише кілька випадків, коли реальність більше скидалась на сон. Наприклад, того дня, коли батько мав повернутись, я почула лемент матінки, який закликав мене та Мен-яо тікати. Все було наче в тумані – ніби я була там, але чомусь утратила зв’язок зі своїм тілом. Змусивши себе повернутись до реальності, я вибігла надвір, - почала пригадувати Сяомін. – Перебравшись через високу зовнішню стіну, до маєтку ввірвалась група озброєних людей у чорному вбранні. За манерою рухів та зовнішнім виглядом вони нагадувати найманців, з якими їй та батьку нещодавно довелось стикнутись в лісі. Охоронці та люди генерала Чень оточили матінку та сестру, даючи їм час безпечно сховатись всередині та дістатись до таємного тунелю, що вів за межі маєтку».

У грудях Чень Сяомін, десь у глибині,все стислось, а в роті пересохло. Дівчина стрімголов підбігла до них, витягуючи з піхов меч, подарований батьком. На щастя, вона встигла захопитийого з собою.

Чоловіки на мить здивовано завмерли, немов статуї, широко розплющивши очі. Чень Сяомін, також не ворухнулась ні на крок, обернувшись до них.

- Четверо охоронців залишаються зі мною, останні захищайте господиню та молодшу пані, допоможіть їм вийти звідси неушкодженими, - її голос був чітким та спокійним.

Почувши холодний, спокійний голос дівчини – голос професіонала, який розуміє, про що говорить – воїни швидко прийшли до тями та підкорилися наказу юної господарки.

- Слухаємось, - відізвались солдати.

- Сяомін, що ти робиш? – почала протестувати матінка. - Швидше хапай Мен-яо та рятуйтесь.

- Ви чули наказ, виконуйте! –безапеляційним тоном крикнула дівчинайповернувшись спиною до матінки, разом з іншими воїнами ринулась у бій. 

Не дивлячись на спокій та професійну поведінку, Чень Сяомін відчувала, як колотиться її серце, як вспітніли руки. Думки в голові змішались в хаотичному порядку, було доволі складно зосередитись.

Охоронці обступили господиню йдругу доньку сім’ї Чень та силоміць завели в середину.

- Пані Чень, не хвилюйтесь, старша молода пані за вміннями не поступається багатьом з нас, з нею все буде добре, - намагався заспокоїти господиню Чень Мейфен один з молодих воїнів.

- Я знаю. Якщо хтось із моїх доньок і здатний вижити у битві, то це вона. Та все ж, я боюсь…  - голос пані Чень тремтів.

Юна войовниця разом з воїнами швидко розправились з декількома нападникам, одначе один з них зміг залишитись непоміченим та відчинив браму. Ще п'ять найманців увірвались в середину. Все "військо" без сперечань підчинялось Сяомін. Кожен солдат був готовий віддати своє життя за сім’ю Чень.

- Вам народ жити набридло, якщо смерті шукаєте! - гряче звернулась Сяоміндо ворогів, переводячи дихання.

У вухах стало проявлятись чітке «ту-дум, ту-дум…». Їй було страшно. Не дивлячись на багатолітні тренування, дівчині було дуже складно, все ж, вона була ще заслабкою та юною для стримування нападників такого рівня. Декілька солдатів отримали легкі поранення та швидко повернулись у стрій, захищаючи її. Відступати було нікуди...

- Захистіть юну пані! Тримайте оборону! – пролунав гучний наказ одного з офіцерів.

Люди маєтку Чень стояли закривавлені, а навколо піднялась пильова димка.

Чень Сяомін просто сподівалась на самовпевненість найманців. Можливо, зіткнувшись з воїнами, здатними дати відсіч, вони припускатимуться помилок. Перемога сумнівна, проте можлива.

Коли один з нападників кинувся на неї, Сяомін крутнулась та хвицнула його мечем під коліно так сильно, що він гепнувся на кам’яну стежку, хапаючи ротом повітря. Тепер йому, як мінімум, більше не світило займатись бойовими мистецтвами.

Вона зціпила зуби, борячись із сильним бажанням далі ухилятись від ворожих нападів. Клинки виблискували, яскраві у полуденному світлі денному світлі. Метал бив об метал і дзвенів, що було чутно за декілька лі.

Сяомін билась, метаючись по всьому двору, і поки кидалась сюди-туди, її ноги ступали спритно. З розчервонілого обличчя стікали тонкі цівки поту.

Юна войовниця не могла не привернути  увагу, тому один із найманців, ймовірно головний у цьому загоні, переключив увагу суто на неї. Його примружені очі пристально стежили за дівчиною, шукаючи слабкі місця. Чень Сяомін пам’ятала все, що виправляв їй батько, усі погані звички від яких намагалась відучити матінка. Вона мала бути сильною, триматись, заради сім’ї, заради себе.

Ворог почав низку жорстоких ударів, намагаючись загнати Чень Сяомін в кут. Вона поступалась, намагаючись захиститися від цього шквалу, від його клинка, що постійно норовив убити її. Інші нападники були слабшими, але він ні. Знову і знову войовниця ухилялась та відбивала його удари. Піт укриває її обличчя й тече між лопатками.

Після одного з різких кроків, її стопа врізалась у гострий камінь, що стирчав із-під землі. Сяомін захиталась, і скориставшись цим, найманець атакував. Вона ледве блокує потужний удар, не даючи себе простромити, але це коштує дівчині меча, який блискавично вилетів зі спітнілої долоні та з глухим ударом упав на землю.