Розділ 7. Народження Фенікса або початок шляху

Світ на межі часу на простору. Місячна долина в Небесному царстві.

Давні письмена розповідають про ті ранні часи, коли місяць ще не взійшов на небосхил,­ - генерал Чень Лівей продовжив розповідь, яку розпочала Чень Сяомін. – Дикі землі Вуюе заселяли безліч ворогуючих племен. З часом племена об’єднались, утворивши три могутні клани: Клан Демонів, що культували темні мистецтва та магію; Клан Небожителів або Небесних магів, що володів світлим початком цього світу; Клан людей, що відсторонився від магічного світу, забувши про свої коріння. Ті ж дрібні народи, що не прийняли жодного з кланів були вимушені тікати від переслідувань на окраїни магічних земель, в дикі місцини, в яких вижити було вкрай складно.

Минали тисячоліття. Сила кланів зростала, і кожен почав жадати знищити сусідні клани й поглинути їх багаті землі. Час від часу виникали незначні сутички на кордонах, поступово переростаючи в потужне протистояння військових сил. Тисячі років заворушень перейшли в повноцінні військові дії. Жахлива магічна війна – ось кульмінація розвитку могутніх кланів. Жадоба загубила тисячоліття їх розвитку.

Тут, у Місячній долині, відбулася одна з найвеличніших битв між арміями двох магічних кланів. У ній полягло багато тисяч воїнів Небесного клану. Вони були уражені дивною невідомою нам силою, яка знищила їх безсмертні душі, залишивши лише бездиханні тіла. Нікому не відомо, яку зброю використав ворог, але вважали, що це якийсь магічний артефакт, здатний впливати на кров Небожителів, позбавляючи їх життєвої сили та безсмертного духу. Тодішній Небесний імператор прийняв важке рішення й власноручно використав заборонений у світлому клані магічний артефакт, для знищення армії Демонів. Імператор пожертвував своїм життям заради перемоги нашого клану. Багато солдатів з обох сторін пало під силою артефакту. Ще більше були поглинені водами Великої ріки…

Тисячі років непреривної ворожнечі та війн за право володарювати світом довели усіх до виснаження і тоді новий Небесний імператор підписав дорогів про перемир’я. Усі сторони погодились, що якщо вони хочуть миру ще на більш ніж тисячу років, баланс усіх військових сил має бути підпорядкований правилам.

Сім тисяч років усі народи жили у мирі, але демони не бажали більше підпорядковуватись безглуздим законам Небесних. Молодий та амбітний володар демонів Фей Няо, який тільки но взійшов на трон, не бажав більше миритися з тим, що його колись могутнє плем’я має підпорядковуватись безглуздим законам Небесних.

Він знав, що серед демонів ходило багато легенд про магічну зброю, яка мала неймовірну силу. Той хто заволодіє цим артефактом, зможе перемогти небожителів, тим самим заволодівши світом. Але у самому розпалі битви таємний артефакт було втрачено. На його пошуки були кинуті усі сили, відправлено безліч пошукових експедицій. Тисячі років кожен володар намагався заволодіти ним, щоб отримати безмежну силу. Але все було марно. Казали, що цю зброю викрали найманці невідомого таємного ордену, ніхто не знав кому вони служили, але факт у тому, що артефакт не потрапив ні до однієї з зацікавлених сторін. З часом пошуки припинили, але золотим деревом долі було передбачено, що через тисячі років з’явиться темна зірка, воїн, що буде здатен керувати цим артефактом і підніме могутні війська; і настане морок над небесами та горами, а ріки перетворяться у багрові потоки.

Це дуже зацікавило Фей Няо і він вирішив за будь-яку ціну заволодіти цим артефактом, щоб повернути минулу могутність його плем’я та подолавши Небесного імператора, стати володарем над трьома світами.

- Кх, кх, - зупинила розповідь матінка з непроникним виразом обличчя. - Достатньо вже цих моторошних історій, вони ще замалі для них.

- А юним панянкам взагалі негоже таке чути, - матінка звернулася до доньок. – Сяомін, Мен-яо, збирайтесь, нам час вертатись додому, скоро стемніє. 

Виникла невеличка пауза під час якої Сяомін з усіх сил намагалась зберегти рівне дихання. Нарешті дівчинка захитала головою.

- Але до заходу сонця ще є час... - почали протестувати дівчата, благаюче дивлячись на матінку. 

- Будь ласка, дай дослухати розповідь! - скиглила Сяомін.

Бурхливі водоспади та легендарні печери, приховані за ними, були загадкою для дітей родини Чень від самого народження. Вони росли на застереженнях про темне зло, що спить, приховане в тих печерах. Уже цього було досить, щоби привабити сестер Чень, спраглих до пригод. Сяомін роками кортіло дослідити ті печери, але потужний потік води, робив цю затію надто небезпечною.

Але матінка була невблаганною.

- Нічого не знаю! Хутко усі додому! І взагалі, маленьким дівчатам не годиться слухати такі розповіді, - різко відрізала матінка, злобно зиркнувши на чоловіка.

Своєю фігурою, манерами, своїм умінням поводитися з людьми, матінка Чень Мейфен була істиною представницею заможної сім’ї, але варто було її роздратувати, вона ставала справжньою фурією. Поважна Чень Мейфен у такому стані з легкістю могла б командувати військом, не гірше ніж її чоловік-генерал.

Чень Сяомін підняла голову, розчаровано поглянувши на небо. Солнце дійсно повільно близилось до горизонту, яскравим полум’ям відображаючись в її очах. Величні гірські масиви приносили у ці краї вечір раніше, ніж це відбувалось в інших місцях Небесного царства.

Маленька Мен-яо підбігла до матінки й взяла її за руку.