Розділ 3. Яньгуан

Фортеця Гуаньду. Маєток Лі.

Вечірня імла огорнула фортецю Гуаньду. То тут, то там вузькими вуличками запалювались мерехтливі вогні ліхтарів, люди, відчуваючи, що знаходятся в безпеці, поступово почали виходити зі своїх будинків, щоб поспілкуватись один з одним та розвідати стан справ. 

Фортеця Гуаньду завжди була місцем локалізації військової сили. Тут воїни мешкають вже декілька десятиліть, тут виросло вже не одне покоління сімей, тут у мирний час люди живуть спокійним розміреним життям, займаючись землеробством, торгівлею, виготовленням зброї та вивчаючи мистецтво зцілення. Тут маленьких хлопчиків з дитинства навчають бойовим мистецтвам та верховій їзді, володінню зброєю та стрільбі з лука, підготовлюючи майбутнє покоління до служби в імператорських військах.

Генерал Лі Цян Вей стояв у внутрішньому дворі свого маєтку ось, вже десять хвилин чекаючи приходу цілительки Яньгуан. Незважаючи на сильну втому та біль у всьому тілі, Лі Цян Вей вирішив особисто зустріти її, хоча міг доручити це своїм слугам. 

І ось нарешті він побачив стрункий жіночий силует, який стрімко наближався до його маєтку в супроводі слуги.

Сукня жінки легкими хвилями розліталась під швидкими кроками. Її вбрання було скромним, але в елегантності нічим не поступалось шовковому одягу багатих дам. Довге темне волосся Яньгуан розвівалося під легким порухом осінньому вітру, а в її руках була корзина з лікарськими мазями та тканинами для перев'язки.

Швидко діставшись до маєтку та побачивши, що її зустрічає сам генерал Лі Цян Вей, цілителька широко посміхнулася, даючи зрозуміти, що прийом з використанням лестощів чудово спрацював.

- Дякую, що погодилась прийти на допомогу, - сказав генерал Лі, злегка вклонившись Яньгуан на знак подяки за багаторазове спасіння власного життя та життя воїнів.

Яньгуан, не прибираючи посмішки з обличчя, спокійно дивилась на нього, сказавши з ноткою іронії в голосі:

- Генерале Лі, піднімайтесь!  Інакше люди можуть нас неправильно зрозуміти. Доки ви мені тут дякуєте, ваш друг помирає... Чи ви передумали рятувати йому життя? Швидше відведіть мене до пораненого, інакше я вже нічого не можу вдіяти і ніякі ліки цього світу вже не допоможуть.

Слова цілительки змусили Лі Цян Вея отямитись -  і вони швидкими кроками попрямували до маєтку.

Дві служниці зайшли до покоїв генерала Лі Цян Вея й поглянули на пораненого воїна. Його знесилене бліде обличчя втратило життєві фарби й осіло. Одяг та обладунки воїна були брудним та мали неприємний запах крові.

Рабині мимоволі здригнулись, а їхні обличчя викривились від огиди. Але вони були просто рабинями без прав та свободи, тому боячись бути суворо покараними, вони не могли не виконати наказ.

Вони відв’язали від плечей пораненого пластинчасті захисні наплічники, а потім зняли обладунки, утворені поєднаними між собою металевими пластинками. Служниці помітили, що металі пластинки в багатьох місцях були погнуті, як від сильних ударів.

Нижній халат з грубої тканини був темного кольору, тому на ньому було складно щось розгледіти. Взявшись за тканину, одна зі служниць з захом відскочила назад, дивлячись на руку. Її долоня стала червоною від крові.

- Сюй Тіньяо, будь обережнішою, інакше нас буде покарано…

- Хто такий цей вояка? Чому я маю переодягати його? Я була улюбленою служницею принцеси, а тепер маю витирати чужу кров! – служниця була ладна заплакати від образи.

- Тихіше! – прошипіла друга служниця, обертяючись на двері. – Ти що, бажаєш мені смерті? Якщо тобі байдуже твоє життя, так подумай про моє.

- Вибач, Мейлі…

- Не варто так перебільшувати, не все так погано, - Го Мейлі намагалась заспокоїти свою подругу. – Поглянь на цього хлопця, він доволі привабливий, хоча й має дещо жіночні риси. Коли ти ще матимеш змогу доторкнутись до справжнього воїна?

Сюй Тіньяо широко посміхнуваль, уважніше придивившись до воїна.

- Го Мейлі, ти маєш рацію, - тихо погодилась вона.

Служниці розв’язали шкіряний пояс й розпахнули верхній біло-сірий халат. Знімаючи одяг Го Мейлі ненароком сперлась на груди воїна й перелякано відскочила назад.

- Що з тобою? – спитала Сюй Тіньяо, здивовано поглянувши на дівчину. – Чого відскочила, неначе вжалена?

- Цей воїн – дівчина… - прошепотіла Го Мейлі.

- Що ти там мямлиш?

- Як кажу, що цей воїн – дівчина!

- Дівчина..? Неможливо…

Служниці розстрібнули нижній темно-синій короткий халат й оторопіли. Їм відкрився стрункий підтянутий стан, знівечений жахливою раною. Груди дівчини були щільно замотані грубою тканиною, тим самим роблячи її віддалено схожою на молодого юнака.

- Шкода її, - співчутливо зітхнула Го Мейлі.

- Хто ця дівчина, що її принесли в покої господаля Лі Цян Вея? Вона виглядає доволі потворно…

- Сюй Тіньяо, досить. Ти ж не хочеш отримати двадцять ударів палицею від господаря? – Застерігла Го Мейлі. – Тримай язик за зубами.

- Що тут коється? – до кімнати зайшла юна служниця, тримаючи у руках миску з водою та чистий одяг. – Якщо ви закінчили, можете повертатись до своїх прямих обов’язків.