Розділ 3. Яньгуан

 Фортеця Гуаньду. Маєток Лі.

Вечірня імла огорнула фортецю Гуаньду. То тут, то там вузькими вуличками запалювались мерехтливі вогні ліхтарів, люди, почувши про перемогу імператорських військ, поступово почали виходити зі своїх будинків. Фортеця Гуаньду завжди була місцем локалізації військової сили. Тут воїни мешкають вже декілька десятиліть, тут виросло вже не одне покоління сімей, тут у мирний час люди живуть спокійним розміреним життям, займаючись землеробством, торгівлею, виготовленням зброї та вивчаючи мистецтво зцілення. Тут маленьких хлопчиків з дитинства навчають бойовим мистецтвам та верховій їзді, володінню зброєю та стрільбі з лука, підготовлюючи майбутнє покоління до служби в імператорських військах.

Прихований таємничою темрявою, генерал Лі стояв у внутрішньому дворі свого маєтку вже чверть години чекаючи приходу цілительки Яньгуан. Незважаючи на сильну втому та біль у всьому тілі, чоловік вирішив особисто зустріти цілительку, хоча міг доручити це своїм слугам. 

І ось нарешті чоловік побачив її. Вона здавалась частиною цих сутінків: легкий жіночий силует, який стрімко наближався до його маєтку в супроводі слуги. Її рухи були витонченими та плавними, ніби вона зовсім не торкалася землі. З кожним кроком її постать ставала все яснішою, набуваючи форму та деталі. Сукня жінки легкими хвилями розліталась під швидкими кроками. Її вбрання було скромним, але в елегантності нічим не поступалось шовковому одягу багатих дам. Довге темне волосся Яньгуан розвівалося під легким порухом осінньому вітру, а в її руці була корзина з лікарськими мазями та тканиною для перев'язки.

Швидко діставшись до маєтку та побачивши, що її зустрічає генерал Лі Цян Вей власною персоною, цілителька широко посміхнулася, даючи чоловіку зрозуміти, що прийом з використанням лестощів чудово спрацював.

- Дякую, що погодилась прийти на допомогу, - сказав генерал Лі, злегка вклонившись Яньгуан на знак подяки за багаторазове спасіння власного життя та життя воїнів.

Яньгуан, не прибираючи посмішки з обличчя, спокійно дивилась на нього, сказавши з ноткою іронії в голосі:

- Генерале Лі, піднімайтесь!  Інакше люди можуть навигадувати зайвого, - задоволено мовила жінка. - Доки ви мені тут дякуєте, ваш друг помирає... Чи ви передумали рятувати йому життя? Швидше відведіть мене до пораненого, інакше я вже нічого не можу вдіяти і ніякі ліки цього світу вже не допоможуть.

Цян Вей похмуро кивнув.

- Так. Слідуй за мною.

Поки господар маєтку очікував на цілительку, дві служниці за його наказом зайшли до покоїв і наблизились до пораненого воїна. Знесилене бліде обличчя молодого воїна втратило життєві фарби. Одяг та обладунки воїна були заплямовані сумішшю бруду, крові та поту, поширюючи  неприємний аромат.

Служниці мимоволі здригнулись, а їхні обличчя викривились від огиди. Але вони були просто рабинями без прав та свободи, тому боячись бути суворо покараними, вони не могли не виконати наказ господаря. Обережними рухами вони відв’язали від плечей пораненого пластинчасті захисні наплічники, а потім зняли обладунки, утворені поєднаними між собою металевими пластинками. Служниці помітили, що металеві пластинки в багатьох місцях були погнуті від сильних ударів.

Нижній халат, звільнений від обладунків, був зшитий з грубої тканини темного кольору, тому на ньому було складно щось розгледіти. Взявшись за тканину в області живота, одна зі служниць з жахом на обличчі відскочила назад, дивлячись на руку. Її долоня стала червоною від крові.

- Сюй Тіньяо, будь обережнішою, інакше нас буде покарано.

-  Хто такий цей вояка? Чому я маю переодягати його? Я була улюбленою служницею принцеси, а тепер - витираю чужу кров! - Служниця була ладна заплакати від образи.

- Тихіше! – прошипіла друга служниця, обертаючись на двері. – Ти що, бажаєш мені смерті? Якщо тобі байдуже твоє життя, так подумай про моє!

- Вибач, Мейлі…

- Не варто так перебільшувати, не все так погано, - Мейлі намагалась заспокоїти свою подругу. – Поглянь на цього хлопця, він доволі привабливий, хоча його обличчя й має незначні жіночні риси. Коли ти ще матимеш змогу доторкнутись до справжнього воїна?

 Тіньяо широко посміхнулась, уважніше придивившись до молодого воїна.

- Мейлі, ти маєш рацію, - тихо погодилась вона.

Служниці розв’язали шкіряний пояс й розпахнули наступний тонший біло-сірий халат. Знімаючи одяг Го Мейлі ненароком сперлась на груди воїна й швидко прибравши руку, відступила назад.

- Що з тобою? – спитала Тіньяо, здивовано поглянувши на дівчину. – Чого відскочила, неначе вжалена?

- Цей воїн – дівчина… - прошепотіла Мейлі.

- Що ти там мямлиш?

- Я кажу, що цей воїн – дівчина!

- Дівчина..? Неможливо…

Служниці розстібнули нижній темно-синій короткий халат й оторопіли. Їм відкрився стрункий підтягнутий стан, знівечений жахливою раною. Невеличкі груди дівчини були замотані щільною тканиною, тим самим роблячи її віддалено схожою на молодого юнака.

- Я розповім про неї господарю! - палко вигукнула Тіньяо, розвертаючись до виходу.

-  Зупинись, не будь дурепою. Ти дійсно думаєш, що господар не знає хто вона така? - роздратовано мовила Мейлі. - Мені навіть дещо шкода її.