Світоград
Мов сама Темнолика, грізна та войовнича, неслася Прямислава до престольної і не бачила перед собою перепон та перешкод. Здавалося їй, що голими руками схопить і стисне шию Местислава до хрускоту, щоб вже напевне. Лють її переповнювала по самі вінця і жадала виплеснутися чим скоріш, бо загрожувала вибухнути та поховати під уламками все князівство.
Не звертаючи уваги на вартових, Прямислава ногою вдарила по дверях, відчиняючи їх навстіж, та увійшла до престольної, важко дихаючи. Миттєво погляд її віднайшов Местислава, котрий сидів за столом радників в компанії Будея та декількох своїх вірних воїнів.
— Ти тут ніхто! Поріддя безмозкої прачки, імені котрої Гострозор навіть не пам’ятав. Ти — жебрак, котрий по моїй милості від народження жив у палатах: годований, напоєний та зодягнений. Ти не маєш жодного права на Благодатну Землю і ніколи не матимеш. Навіть якщо Горислав мертвий, навіть якщо Вінцеслав споєний та закритий на засув, ти не будеш князем! Ти не сядеш на престол! — закричала.
Местислав повільно підвівся та ступив декілька кроків до неї, всміхаючись так, мов Прямислава йому жарт розповіла.
— Я ще є! Я тут княгиня і згною тебе в темниці палат, байстрюче. В очі тобі кажу!
Местислав все так само не спішно підійшов до престолу, що виблискував у сонячних променях, котрі струменіли крізь розчинені вікна, і з все тією ж усмішкою сів на частину, котра призначалася для князя:
— Як бачте, я вже сиджу на престолі.
— Мерзенна потвора! — Прямислава кинулася до нього, але в ту ж мить її перехопили два воїна. Вирвавши руку в одного з них, Прямислава блискавично вихопила з потайної кишені рукава сукні маленький ніж і різонула іншого воїна по передпліччю.
— Досить! Скрутіть! — жорстоко наказав Местислав, а тоді поглянув на Прямиславу, котру враз перехопили інші воїни. — Ти тут більше ніхто. В очі тобі кажу! Ні твої діточки, ні ти більше престолу не торкнетеся і ніколи вже правити не будете. Мені присягнули Імлиста Пустка, Дзеркальна Гладь та Зелена Рівнина. Як добрий князь, я чекаю покори від Вовчого Урвища і вони проявлять її, віддавши княжну, якщо ж ні — жорстоко за те заплатять. Що стосується Горислава, був би він живим, то вже б дав про себе знати. І останнє, Метальник для мене не загроза. Якщо не пристане до нас, то на вічний спокій піде в надра своїх же скель.
— Ти не зумієш їх обох знищити. Ні Білощит, ні тим паче Метальник тобі не по зубах, — прошипіла Прямислава.
— Разом може й ні, а от поодинці проти трьох воєводств та раті Світограду ще й як, — відповів спокійно Местислав.
До престольної ввійшла одна зі служниць та низько кланяючись, крізь сльози, промовила:
— Сумну звістку я принесла. Прийшла кликати радника Владолюба до сніданку, але не прийде вже він. Не відійшов од сну нині.
Руки Прямислави затремтіли після почутих слів, вона шарпнулася до Местислава з криком:
— Ти! Ти радника життя полишив. Це ти зробив! Я не подарую, байстрюче. Я цього так не залишу!
— Думав я, то Вінцеслав мізкам своїм не друг, але бачу, що й княгиня не в розумі. Відведіть до її світлиці, хай одпочине, — наказав Местислав, а тоді поглянув на вкрай переляканого Будея. — А ти, раднику, пиши. Пиши все в своєму клятому літописі, нічого не пропускай.
Востаннє шарпнулася Прямислава і зловісно прошепотіла:
— Навіть якщо ти мене під сім замків посадиш, навіть якщо сам за сімома замками сховаєшся, я тебе дістану!
Местислав кивнув і воїни повели Прямиславу зі світлиці.
Челядь, котра в коридорах була, від жаху повклякала, не вірячи власним очам. Їхню княгиню-матінку вели мов злочинницю, не маючи ані крихти шани до крові, що текла в її жилах.
Орій хотів сказати Відані геть інші слова, але натомість сказав те, що вона й мала почути від безсердечного та жорстокого брата. Без довгих відступів та особливих передмов просто повідомив, що Местислав хоче її за жінку і він вже дав на те згоду. Спершу мовчала Відана мов води в рот набрала, а тоді кинулася до нього, стискаючи кулаки.
— Я не піду за нього! Ні за Вінцеслава, ні тим паче за байстрюка. Краще вже смерть! Вінцеслав — споєний медовухою пияк, що не бачить, як всім заправляє Местислав і ти у того в ногах ластишся, як цуценя. Думаєш, якщо візьмеш княжну, отримаєш престол? Местислав давно це зрозумів і ніколи на таке не піде. Він нікого не наблизить до вінця, щоб не отримати удар в спину. Местислав таке ж чудовисько як і ти!
Наступної миті Орій скочив на ноги, витягуючи праву руку, і сталевий кінчик меча торкнувся шиї Відани
— Язик за зубами тримай, інакше повиснеш поруч з тими безмозкими сміливцями, що вигукували ім'я Горислава під палатами в день заколоту.
— Краще на шибениці, аніж ось так, — відрізала Відана.
— Дурепа! Ти ж нічого не знаєш. Тут князь вже не Вінцеслав. Местиславу присягнули Дзеркальна Гладь, Зелена Рівнина та Імлиста Пустка. Нема вже твого Горислава і Вінцеслава не буде, — зі злістю прошипів Орій. — Край!
Заголосила Відана. Впавши на ліжко своє, стиснула подушки і заголосила так розпачливо та гірко, що серце у грудях Орія стиснулося.
Він ступив до дверей, але й виду не подав, що жаль відчуває:
— Вже цієї неділі перед богами клятву дасте. Посаг твій давно готовий, накажу з Імлистої Пустки привезти. Княгинею будеш, сестро, а хто князь при тобі… Хіба ж то вже важливо?
Навіть голови Відана не повернула, коли Орій пішов, лиш подушки стиснула так, що аж вени на зап’ясті здулися.
Гірко оплакувала смерть Владолюба Прямислава. Зіщулившись біля вікна своєї світлиці, спостерігала за похоронною процесією, котра рухалася по вулиці до Стрімкої. Скільки вже тіл було в попіл перетворено та бурхливими її хвилями схоронено? Про точну кількість ніхто навіть не здогадувався.
Попрощатися з Владолюбом Прямиславі не дозволили. По місту раптом поповзли чутки про те, що княгиня злягла від важкої хвороби і з ложа не піднімається.
Відредаговано: 09.12.2022