1.17

Із останньої іскри, що зірвалася з тіла Вогняної Танцівниці після народження Сутінків, виникли Люди. То не був великий спалах, не грім і не нове диво світу. Лише одна маленька іскра. Вона впала крізь небо, пройшла крізь попіл і туман, торкнулася землі і не згасла. А навпаки пустила коріння.

З неї народилися перші Люди: не величні, як боги; не безсмертні, як сутності ночі. Їхні тіла були крихкими, життя коротким, а душі надто тонкими для тягаря світу. Вони втомлювалися, помилялися, плакали, втрачали і вмирали. 

Вони були недосконалими і саме тому особливими. У серці кожного жевріла частинка вогню Вогняної Танцівниці. Не палке полум’я, здатне народжувати світи, а тиха іскра: достатня, щоб зігріти, полюбити, створити пісню, простягнути руку іншому, піднятися після падіння і продовжити шлях.

Їхнє світло було тьмяним у порівнянні з її сяйвом, але воно було живим. Та разом із вогнем у них оселилося й інше. Коли Сутінки народилися зі зіткнення полум’я і мороку, частина тіні Тіньового Короля теж залишилася у світі. Вона проникла в душі людей, тихо осіла в найглибших куточках їхнього єства.

Так у них народилася друга половина — Тінь. Вона приносила страх, самотність, гнів, бажання володіти, руйнувати, ховатися від болю й втрачати себе. Саме тому люди стали суперечністю. Вони могли дивитися на світанок і водночас боятися темряви. Могли будувати міста і перетворювати їх на руїни. Могли кохати так сильно, що змінювали світ… і зраджувати так глибоко, що руйнували власні душі.