1.16

Кажуть, саме в Тінях Безкраю залишилися уламки сутності Тіньового Короля: частини його сили, що відкололися під час народження Сутінків і навіки лишилися в чорних землях. Вони не були тілом у людському розумінні. Це були уламки самої ночі: застиглі фрагменти його темряви, пам’яті й тиші.

І з них народилися істоти. Ті, що ховаються від світла не через страх, а через вірність мороку, з якого постали. Їхні очі не бачать сонця, але вони чують те, чого не здатні почути інші: шепіт забутих слів, голоси мовчання і правду, що відкривається лише у темряві. Бо ніч ніколи не бреше, а лише показує те, від чого світло часто відвертає погляд.

Порожнеча Посередині — безкрайній океан, що ніколи не знає спокою. Його води не пам’ятають тиші. Вони вічно рухаються, здіймаються й знову падають, ніби саме море досі намагається пережити той перший удар, що колись розірвав реальність.

Кажуть, у його глибинах живуть спогади: про Зіткнення, про мить, коли полум’я Вогняної Танцівниці торкнулося тіні Тіньового Короля, і світ уперше відчув народження часу, Сутінків і самого життя. 

Іноді, в найтемніші години, океан починає шепотіти. Його хвилі приносять уривки давніх голосів, відлуння танцю й тремтливі спогади про ту мить, що стала серцем усієї світобудови. Бо Порожнеча Посередині — це не просто море. Це пам’ять світу, яка ніколи не дозволяє забути, з чого все почалося.