1.15

Палаючі Вершини — землі, де й досі пульсує полум’я Вогняної Танцівниці. Там здіймаються велетенські вулкани, у надрах яких і досі живе відлуння її вогню. Їхнє полум’я ніколи не згасає, воно дихає під каменем, стогне у глибинах землі й здіймається до неба вогняними подихами, ніби сама Танцівниця все ще продовжує свій танок у серці світу.

Кажуть, уночі ці вершини співають. Їхній спів не можна почути вухами, він приходить у сни. Проникає в душі людей жаркими видіннями: образами полум’яних небес, танцюючих іскор і незнайомої туги за чимось втраченим ще до народження часу.

І ті, хто прокидаються після таких снів, уже ніколи не залишаються колишніми. Бо раз почувши поклик Палаючих Вершин, серце пам’ятає вогонь.

Тіні Безкраю: чорні землі, яких ніколи не торкається сонце. Тут світло згасає ще до того, як встигає народитися, а небо навіки лишається затягнутим глибокою, нерухомою темрявою. Земля під ногами чорна, мов застиглий попіл, а обрії губляться у мороці, що здається безмежним.

Кажуть, саме сюди впала частина тіні Тіньового Короля після народження Сутінків. Тиша в цих землях несе власний голос. Вона шепоче забуті імена, повертає давно поховані спогади й змушує мандрівників дивитися не навколо, а всередину себе. Тіні Безкраю не лякають темрявою. Вони лякають тим, що в їхній тиші кожен рано чи пізно знаходить частину себе, яку все життя намагався не помічати.