2

Друга їхня зустріч сталася в місті.

Міара прикривала довгу косу хустинкою, опустила чорні очі долу, та була одягнена зовсім непримітно. Вона прийшла, щоб купити спеціальні камені для своїх обрядів та тканину для постільної білизни. Раптово її схопили за плече та розвернули. Відьма могла лише відчужено подумати, що половина мисливців після першої зустрічі з її силами тікали якнайдалі від півдня Ізаріди, але цей чоловік навіть не здригнувся.

- Ти підеш зі мною! - наказав він, стискаючи запʼястя Міари. Вона сіпнулася, озирнулася довкола. Перехожі з острахом дивилися на те, як кремезний чоловік нависнув над беззахисною жінкою, але ніхто не квапився на допомогу. Всім було страшно підійти до озброєного мисливця, тому люди скоріш опускали голови та швидше продовжували шлях, вдаючи ніби нічого не відбувається.

Міара сумно подивилася в сторону крамнички, де вона розраховувала купити все необхідне, а потім ледве ворухнула губами. Тієї ж миті на вулиці здійнявся вітер. Почулися голосні злякані крики. Стихія немов збожеволіла, вона підхопила з дороги пісок і почала жбурляти його в очі перехожим, набивала пилом ніздрі, рот, вуха, заплутувала у волоссі сміття. Вітер скидав з підвіконь горщики чи забуті предмети, виривав з рук невеликі речі.

Мисливець закрив обличчя вільною рукою та не випустив запʼястя відьми, лише сильніше притягнув до себе.

- А ти пристрасний, - засміялася Міара, якій буря не завдавала жодної шкоди. Цей чоловік її навіть зацікавив, але вона безжально вимовила нове заклинання та торкнулася його долоні. Мисливець зашипів та впав навколішки, притискаючи до грудей руки.

А відьма через хвилину розчинилася в натовпі, і коли вітер вщух, слід її загубився.

На третій раз Міара не розраховувала.

Але він стався, коли вона йшла додому, ледве пересуваючи ноги. В селі наїлися зараженого мʼяса, отруїлися та ледь не віддали богам душі. Міарі довелося витратити майже всі сили задля порятунку людей. Тому відьма ледь розбирала дорогу. Йшла майже навмання, довірившись магії лісу. Коли раптом відчула, що земля зникає з-під ніг. Щось міцно схопило її за литку та смикнуло вгору. Світ став з ніг на голову, жінка зависла в метрі над дорогою. Вниз звисала темна коса і руки, а чорні очі дивилися на чоловіка, який вийшов зі схованки.

- Спіймав тебе, відьмо, - усміхнувся він, і втомлена свідомість Міари помітила на його щоках ямочки. А чоловік продовжив: - Тепер підеш зі мною. І давай без викрутасів, я все одно змушу тебе повернутися в Шедан.

Міара байдуже дивилася в його очі кольору темного шоколаду, але думала про те як вона хоче впасти на ліжко, вкритися ковдрою і проспати кілька днів.

- Я повернуся в Шедан лише мертвою, - пообіцяла вона.

Місто, яке імператор обрав, щоб зробити своєю столицею, їй не подобалося.

Більше не подобалося. Не могло подобатися після того що в ньому сталося.

- У мене наказ привести живою, - зневажливо пирхнув чоловік. Міара відчувала, що мотузка на її нозі блокує магію, але не виказувала ніяких емоцій. Мисливець підійшов, простягнув руку до відьми, і в цей момент вона клацнула пальцями.

Земля під ногами чоловіка розійшлася, і він впав у яму по груди, а підступна стихія зрослася знову. Замкнулася, захопивши сильне тіло в пастку з ґрунту. Гілка, до якої мисливець привʼязав свою мотузку, струснулася, і Міара впала на землю, боляче вдарившись плечима і спиною. Зашипіла, ніби дика кішка, та сіла, розвʼязуючи вузол.

- Випусти мене! - мисливець сіпався в пастці, не маючи змоги звільнити руки. Міара не знала чи міг він чаклувати без жестів, але вона поспішила піднятися на ноги та рушила геть.

- Сам вибирайся. Чи бережи сили та чекай грибників, - порадила наостанок і почовгала до Завіси.

Тільки переступивши поріг свого будиночка, стомлено зітхнула і втратила свідомість.