*******

Я розвернулась і попрямувала до опочивальні. Але не встигла я задрімати, як мене розбудив якийсь тривожний шум у небі. Я побігла на верхній балкон і почала озиратися довкола. В небі, над Храмом, кружляв дракон. Ніколи раніше я не бачила такої істоти. Він був чорний, як ніч, а з ніздрів виривалася пара. Він мав жахливий, майже неприродний вигляд, наче був одним із демонів, про які ходили легенди серед людей.

Дракон відкрив пащу і заревів так, що все довкола затремтіло. Потім він змахнув величезними крилами і видав звук, що нагадував презирливий сміх. При цьому з його пащі вирвалося синьо-зелене полум'я, яке вдарило в богорощу. Вогники полум'я, що зригнулося чорним чудовиськом, почали лизати верхівки дерев. Я зіщулилася від страху, адже там гралися діти.

І тут я помітила, що на спині дракона сидів вершник в чорних обладунках, з жезлом у руці, а його голову покривав блискучий чорний шолом. Свій жезл він спрямовував на верхівку кришталевого Храму.

Крик сам собою зірвався з моїх уст:

- Абадон!

І тут у моїй голові пролунав голос:

- Я тут! Не бійся! Нічого не бійся!

Якось інтуїтивно я подивилася за лінію горизонту, на блискучу крапку, що швидко наближалася. Незабаром крапка перетворилася на істоту з блискучими крилами, - крапка перетворилася на золотого дракона. Чорний дракон люто заревів, і атакував золотого. Цей рев проткнув мої вуха, і я ніби відчула гаряче дихання демона. Повітря наповнилося жаром, і їдким запахом сірки. Очі чорного дракона горіли вогнем ненависті, а вершник на його спині махав жезлом і щось кричав.

Золотий дракон повернув голову і видав неймовірно високий звук, за яким пішла хвиля блакитного полум'я, яке накрило чорного дракона. Той наче збожеволів, почав звиватися і смикатися в хаотичних рухах. Він корчився в повітрі, розриваючи кігтями свою шкіру. Величезне чорне чудовисько крутилося навколо своєї осі, і безладно молотило крилами. Вершник ще за інерцією крутив жезлом, але вже за мить злетів з дракона, і полетів вниз.

Чорний дракон своїм вогняним струменем спробував пропалити золотого дракона, але той легко відмахнувся, і полум'я лише злегка обпалило його. Тільки у всі сторони посипалися іскри вогню. Але чому золотий повторно не атакував? Я спробувала знайти пояснення його дивній поведінці, але не змогла.

Наступної миті, ніби відчувши моє здивування, золотий кинувся вперед. Він використовував крила, хвіст і всі свої кінцівки, крім передньої правої лапи, яку притискав до грудей. Золотий дракон вдарив чорного крилом, обвив хвостом його задні лапи і завдав смертельного удару по голові. Ціною неймовірних зусиль, чорному дракону все ж таки вдалося вирватися. Розгойдуючись у повітрі, і абсурдно розмахуючи крилами, він повільно полетів на північ.

Дивним було те, що золотий дракон не кинувся за ним у погоню. Він зробив коло над богорощею, ніби щось виглядаючи. Потім, змахнувши крилами, повільно полетів услід чорному дракону.

Я швидко побігла вниз, до богорощі. Арес і Ліліт лежали на землі, притулившись одне до одного. Над ними нерухомо стояв єдиноріг Сісам, ніби затуляючи їх своїм величезним тілом. Простір навколо них іскрився всіма кольорами веселки, утворюючи енергетичний купол.

Побачивши мене, єдиноріг неквапливо відійшов убік. Діти піднялися і почали посміхатися, поглядаючи повз мене. Я обернулася назад. За кілька кроків, за мною, стояв Абадон, з букетом польових квітів. Його права рука була перев’язана.

Діти защебетали, ніби нічого й не трапилося, і побігли до Храму.

Я уважно подивилася на Абадона. Його білосніжне волосся залишало відкритим високий лоб, а очі, що бачили занадто багато, дивилися на цей світ з глибоким сумом та стражданням.

- Я хочу, щоб ти вирушила з дітьми на планету Арістон, до свого батька, Імператора Чиктота, - промовив Абадон. – Ви маєте туди летіти, до моїх братів-ліріанців.

- Я про це подумаю, - сказала я.

- Часу на роздуми не залишилося, - різко відповів Абадон. – В Атлантиді, на островах Рута і Даїтія, починають розвиватися трагічні події. Рівновага порушена, атлантські чаклуни готують планетарну катастрофу.

- І що це значить? - запитала я.

- Це значить, що межа між світами стала занадто тонкою та крихкою, - відповів Абадон. – Люди втратили духовні ідеали, вони забули про них. Під маскою моральності знову з’явився тваринний образ людини. Люди порушили гармонію Всесвіту, наближається чергова катастрофа... всі загинуть на Землі.

Атмосфера навколо мене стала напруженою, наче саме повітря загусло. Мені раптом здалося, ніби я чую приглушений плач і голосіння всього роду людського.

Абадон уважно глянув у теплі та вологі очі принцеси, а потім нахилився і поцілував її у гарячі губи.

- Ти Князь Світу, Лорд Бог Землі, - почала було я, - ти можеш все...

- Моє ім'я, людською мовою, вимовляється як «Санат Кумара», – сказав Абадон, посміхнувшись. - Про мене складені найхимерніші легенди та всілякі небилиці. Якщо людина, хоча раз у своєму житті зустрілася зі мною, то згадує про це дуже довго, так і не зрозумівши, що то було насправді. Нікатея, я стою між Хаосом та Порядком, – я вічний гарант земної рівноваги. Я завжди ставлю людину перед вибором, і вона завжди діє на свій розсуд. Людина завжди виходить зі свого власного міркування, і зрозуміти це я не в змозі. І Боги тут ні до чого, людина сама визначає свою долю…