*******

Я деякий час розмірковувала над цими словами, а потім знайшла сили посміхнутися.

- Він завжди буде в моєму серці, - відповіла я.

Потім потяглася вгору і поцілувала Абадона: завзято та пристрасно.

Коли руки Абадона обійняли мене, я відчула, як мене накрила ілюзія. Світ мигнув, потім ще раз мигнув. Знову мигнув…

Тепер ми вже були не в печері, а у величезній, залитій яскравим світлом кришталевій кімнаті. Я побачила круглий стіл, обставлений тарілками та кубками. Ілюзія ілюзією, а голод мене пробирав насправді. Я так і не розібралася, що то була за їжа, але ніколи в житті не їла нічого більш вишуканого і смачного. А янтарна п'янка рідина, в кришталевому кубку, мала запах насичених сонцем фруктів.

- Це інша реальність, Нікатея, - м'яко промовив Абадон. - Це інший світ, самий дивовижний і прекрасний. Вип'ємо за твоє щастя.

Мене весь час не залишало відчуття, що все це відбувається уві сні.

- Іди за мною, - сказав Абадон, після нашої трапези.

Я пішла за ним, широкими коридорами та розкішно обставленими залами. Я весь час дивилася собі під ноги, боячись, що залишу сліди на кришталевій підлозі. Це був чудовий палац, ніби перенесений із казки. Весь простір був наскрізь просякнутий запахами парфумів, що виходили від золотих лампадок на стінах.

Пройшовши черговий коридор, ми увійшли до величезної опочивальні. Абадон взяв мої руки в свої, і я відчула удар електричного розряду по своєму тілу. Опустивши очі, я подивилася на своє тіло, яке стало напівпрозорим. Абадон притягнув мене до себе, і ми злилися, наче два потоки води, які вирували та сяяли. І в цьому єдиному потоці наші тіла злилися докупи. Моє трансформоване тіло миттєво відгукувалося на будь-який рух його думки, наче ми були одним цілим.

Я відсторонилася, і плавним рухом підійшла до золотистої ложі. Тепер я відчувала те, чого підсвідомо боялася все своє життя. В мені все чинило опір, крім тіла. Його переповнювало збудження, але свідомість цього не розуміла. Срібна кольчуга та одяг полетіли геть, і незабаром я стояла, загорнута лише в кришталеве світло.

Очі Абадона запалахкотіли вогняною пристрастю. «Нарешті, - подумала я, - побачила щось людське». Пристрасть палає одним і тим же полум'ям в очах будь-якого чоловіка: що людини, що архангела. Щоб хоч якось зібрати свої думки, я попрямувала в дальній кут кімнати. Там, на оксамитовому кріслі, лежала купка одягу. Серед різноманітних одеж я вибрала прозору туніку. Коли я обернулася, Абадон уже спочивав на золотистому ложе.

Тихо і безшумно ступаючи, принцеса попливла по кімнаті, наче привид. Єдиним звуком, що супроводжував її рух, було шарудіння прозорої туніки на її тілі. Нікатея підійшла до ложі, скинула туніку і повільно наблизилася до Абадона. Жоден м'яз не здригнувся на його тілі. Він внутрішнім поглядом спостерігав за нею, з-під опущених повік.

Дівчина повільно та обережно лягла на нього, обійнявши стегнами. Спираючись на напружені руки, провела своїм золотистим волоссям, яке видавало аромат польових квітів, по його обличчю. Рішуче, но неквапливо нахилилася, торкнулася його губ. Абадон посміхнувся, і ніжно взяв її руки у свої. Губи його спочатку були солодкими та м'якими, а потім вимогливими та пружними. Наполегливим рухом Нікатея таки досягла відповіді, її ніби проткнули мечем.

Похитуючись, Нікатея потонула в океані мрій, який вирував і шумів своїми неспокійними водами. Увесь світ навколо, на якусь мить, перестав існувати, але принцесі здалося, що минула ціла вічність. А згодом світ знову з’явився, але це був вже зовсім інший світ. І на гребні цієї хвилі, вона готова була пливти у вічність, у неосяжну космічну далечінь. Це було щось незрозуміле, але водночас радісне та глибоко хвилююче. Між ними виникла близькість нещадна, як сонячне світло. Вона обпалювала душу Нікатеї таким вогнем, який неможливо було придержати.

Абадон підняв руку і погладив принцесу по щоці. На губах дівчини з'явилася легка посмішка, і він ніжно торкнувся її губ пальцями.

- Нікатея, ти справжній парадокс цього світу, - ніжно промовив він, викликавши посмішку на дівочому обличчі. - Ти тонка і сильна, ніжна і тверда, добра і безжальна, ти одночасно артистка і войовниця. Ти можеш співати солодкі пісні голосом сирени, а коли берешся за свій метеоритний меч, то воюєш із майстерністю Титанів Атлантиди.

- Богів це бентежить? – засміялася я, і припала до нього всім тілом. Я знову розкрилася йому назустріч, і ми злилися в єдиному пориві. Згодом, ніколи і нікому, я не змогла би описати те, що пережила тієї миті.

Я поправила волосся, щиро посміхнулася і посміялася в душі над своїми колишніми страхами, прогнавши всі тривожні думки. Я більше не почувалася приниженою перед Абадоном. І що в ньому такого, що навіть архангели схиляють голови перед ним?

- Роками ти приходив мені в снах, - промовила я, поклавши руку йому на груди.

- А я спостерігав за тобою, Нікатея, з самого дитинства, - сказав Абадон. - І не розумів, як ти могла зберігати свою чистоту у всіх негативних ситуаціях так, що бруд та пилюка не торкалися тебе. Ти пройшла через багато битв, окропила кров'ю свій меч і своє тіло, але навіть ці плями крові не зменшили твого світла.

Я ніяковіло засміялася, відчувши, як спалахнуло моє обличчя.

- Не лести мені, Абадоне, - сказала я. – Я боюся, що за цим криється якась причина.