*******

В моїй голові блиснуло, у вухах зашуміли тисячі диких бджіл. «В мене, схоже, проблеми, з далекосяжними наслідками» - подумала я. Земля піді мною раптом затремтіла, з кущів полетіли гілки та листя. Небо осяяли три яскраві блискавки, а повітря наповнилося запахом бузку та агрусу.

Звір-людина загарчав на мене, з побоюванням поглядаючи на щось, що було позаду мене. Його пазурі, довгі та гострі, наче бритви, почали рухатися в повітрі, наче кидаючи комусь виклик.

Я піднялася на ноги, набралася мужності і розвернулася на півоберта. В повітрі виникло яскраве золотисте сяйво, яке розросталося, і ставало все яскравішим та яскравішим, приймаючи контури вершника на білому єдинорозі. Від нього виходив потік такої могутньої сили, яку я відчувала кожною клітинкою свого тіла, усією своєю істотою.

На єдинорозі сидів Золотий Воїн, із стародавніх міфів та легенд: високорослий, стрункий і безбородий, одягнений у золотий одяг, що щільно облягав його тіло. Широкий пояс, прикрашений дорогоцінним камінням, переливався, грав відблисками в сонячних променях. На його поясі висів золотий меч. Засмагла шкіра говорила про те, що він багато часу проводив на відкритому повітрі. Його сплутане волосся, що збігало до самих плечей, було біле, немов перший сніг на схилах гір. Риси ліріанців було не сплутати ні з чим: загострене підборіддя, невеликий рот, величезні волошкові очі з золотистими іскорками. Його посмішка була відкритою та чарівною. Було, щоправда, в ньому щось таке, що відрізняло його від звичайних людей. Але це було несуттєво.

Воїн граційно зіскочив з білого єдинорога. На його обличчі все ще грала ледь помітна посмішка. Звір знав хто це, і тому завмер у нерухомості.

- Вітаю тебе, Хранителю Землі, - пробулькала тварюка. – Я пам'ятаю наш договір.

- Згідно з нашим договором, ти не повинен з'являтися в цьому світі, Беліале, - промовив Воїн. - Чи ти виміри переплутав?

Звір загарчав, очі його блиснули злим вогнем.

Посміхнувшись, Воїн висмикнув із піхов золотий меч. Вдалині почулися звуки мелодії сфер. Беліал завмер, і почав судорожно озиратися на всі боки.

Вони з'явилися з усіх чотирьох сторін світу, – шарвари, архангели-охоронці Землі, підопічні Золотого Воїна.

Перший архангел - Владика Півночі, був на жовтому коні, і на його щиті грали золоті сонячні промені. Другий архангел – Владика Півдня, на блакитному коні, з сапфіровим щитом. Третій архангел - Владика Сходу, одягнений у срібло, з перламутровим щитом. Четвертий архангел - Владика Заходу, на яскраво-червоному коні, з кораловим щитом. Копита коней не торкалися землі, і їх супроводжувала наростаюча музика, яка ставала все голоснішою та голоснішою. Архангели натягли поводи, притримуючи своїх коней, що завмерли в повітрі.

- Чому збираються Хранителі Землі? - нервово запитав Беліал.

- Вони прийшли за твоїми останками, - з посмішкою відповів Золотий Воїн. - Не твоя це принцеса, Беліале, вона належить планеті Земля. І не дано тобі заперечувати мої закони, та шляхи їх застосування. Порушити їх ти можеш, лише перемігши ці Чотири Сили, моїх архангелів.

- Я не піду проти тебе, Лорд Бог Землі, - протрубив Беліал . – Я не дитина, щоб гратися в такі ігри. Я знаю, що буду переможеним у цій битві, бо ніхто не може посперечатися з тобою силою.

Золотий Воїн посміхнувся.

- Мерзотна ти істота, Беліале.

- Знаю, і постійно підтримую цю репутацію.

Плечі Воїна затремтіли від сміху, але ненадовго. Він наблизився до звіра, і в його волошкових очах спалахнула загроза.

- Вважай себе щасливчиком, Беліале. Тому що Закон Єдиного не дозволяє мені знищити тебе.

- Моє везіння сьогодні не знає кордонів, Санат Кумара, - пробулькав звір. - Чи мені дякувати Володарям Карми?

- Беліале, ти зараз схожий на малу дитину. Може тебе загорнути в пелюшки і полоскотати п'яти?

- Ти ще заплатиш за ці слова, Хранитель Вічності, - закотився злісним сміхом Беліал. – Цей світ заплатить! Ще прийде мій час!

- Так, прийде той час, Беліале, коли ми поміряємося з тобою силами у відкритому бою, за цей світ. Але це буде не скоро, а зараз забирайся з моїх очей, сьогодні ти програв.

Обличчя Воїна почало наливатися гнівом. Він підняв над головою свій золотий меч, і закрутив їм у просторі. З вістря золотого клинка вдарила блискавка, наче вогняний спис. Різким рухом він викинув меч перед собою, утримуючи його паралельно до землі. Я присіла, закривши руками очі, яким стало боляче від яскравого світла. Пролунав звук, схожий на гуркіт грому.

- Не переступай забороненої межі, Беліале, - крикнув Золотий Воїн. – Цей світ перебуває під моїм захистом, і якщо колись ти спробуєш завдати йому зло, то я розвію твій прах по Всесвіту. І радуйся, бо сьогодні ти не заслуговуєш на мою увагу.

Звір обм'якнув, облизнув червону піну на губах. Його каламутно-жовті очі не змогли витримати владного погляду Хранителя Землі.

- Добре, Санат Кумара, я тебе зрозумів.

Рикнувши на прощання в мій бік, Беліал розчинився в повітрі.

Нервові судороги пробігли по моїй спині.

- Коли ведеш праведне життя, і не називаєш Темного по імені, то він не може нашкодити тобі, - промовив Санат Кумара, пронизуючи мене поглядом. – В цьому світі діють сили, які тобі до кінця не збагнути, принцеса амазонок.