Розділ 21

Легіон Білих Дам здобув для імперії дуже важливу перемогу, яка перевершила найсміливіші очікування цариці Людіни. І ще не встигла осісти пилюка, після битви в підземеллі Фортеці Прокажених, як у руках Легіону опинилися майже всі адепти культу Глорії. Але це виявилося лише початком. По воді пішли широкі кола, які принесли плачевні наслідки для всієї імперії.

Під час перевірки таємної резервації Глорії було виявлено дванадцять потенційних дівчаток-титанів, яким ще не було й семи років. Для імперії вони представляли дорогоцінний ресурс, з якого вирощували майбутніх жриць та амазонок для Легіону Білих Дам. Потрібно було з'ясувати, як вони потрапили до Глорії, непомічені кастою вищих жриць. Тут смерділо корумпованою змовою Глорії з найвищими жрицями імперії.

Але всі ці події мене вже не хвилювали. Щоранку, прокидаючись, я відчувала порожнечу в собі. Це був не голод, це було порожнє місце, де раніше було моє серце. Те місце, де раніше жила моя Душа, моє вище Я. "Ця діра ніколи не заповниться, - говорила я собі". За останні роки я втратила багато тих, кого любила, – багатьох своїх близьких подруг. Схоже, що весь світ навколо мене руйнувався. Те, що здавалося міцнішим за камінь, насправді розсипалося від подиху вітру, немов пісок. Все своє життя я була войовницею, весь час я спостерігала, як гинули мої сестри по зброї, і нічим не могла допомогти їм. Останнім часом я ніяк не могла впоратися з собою, я не могла здолати горе, що охопило мене після останньої битви. Я мучилася, і не могла знайти собі місця, мене вабило кудись у далечінь. Все нинішнє життя стало порожнім, сірим та нікчемним.

Іноді вранці мені взагалі не хотілося прокидатися. Я згорталася в калачик, і намагалася знову заснути. Я хотіла спати весь час, вдень та вночі, і дивитися кольорові сни. Іноді мені це вдавалося. І тоді мені снилися бойові тигриці: велика зграя, в якій я була ватажком. І коли я гарчала на них, то вони кидалися від мене в різні боки. Але я точно знала, що вони мене ніколи не покинуть, і ніколи  не зрадять.

Після чергового такого сну я прокинулася в холодному поту. Зусиллям волі я спробувала себе заспокоїти, але в якусь мить вибухнула цілим потоком сліз, здригаючись усім тілом. Поступово мій плач перейшов у ридання.

- Ні! Я більше так не можу!

Я різким рухом розкидала подушки по кімнаті, жбурнула ковдру на підлогу. Потім схопилася і перевернула ліжко, яке відгукнулося сухим тріском дерева, що ламалося.

- Ні, - вже спокійно сказала я собі, - я тут чужа, і це місто мені чуже.

Я скинула нічну сорочку і одягла шерстяний комбінезон, поверх якого накинула срібну кольчугу. Натягнула чоботи, схопила хутряну накидку та шкіряні рукавички. Зібрала волосся під срібну сіточку. Кинулася до шафи за зброєю, схопила свій метеоритний меч та лук. Але за мить передумала, і поклала їх на місце, згадавши свою обітницю. Вискочивши з кімнати, я помчала до Великої Піраміди.

В тронному залі Великої Піраміди, в цей час, засідала рада вищих жриць. Цариця Людіна, сидячи на своєму троні, уважно вислуховувала поради та побажання жрецької касти. Ввічливо кивнувши охороні біля входу, я попрямувала до трону матері. Через увесь зал я злісно крикнула їй:

- Скільки ми втратили за останні роки своїх сестер, царице амазонок? Скільки горя принесли їх рідним та близьким? Для чого імперії стільки жертв?

- Ніхто не зможе відповісти тобі, доню, - відповіла цариця, трохи спантеличена таким запитанням. - Але ми виплачуємо їхнім рідинам добрі компенсації, будуємо нові будинки, даємо рабів.

- І знову плодимо нових амазонок? – крикнула я.

- В імперії склалася несприятлива ситуація, Нікатея, – сказала цариця. – Таке часто трапляється в історії. Заради деяких речей комусь доводиться вмирати. Я, можливо, і не краща правителька в цьому світі, але я намагаюся зберегти мир та спокій в імперії.

- Я не бажаю більше терпіти несправедливість і жорстокість, які визивають в мене страх перед майбутнім, - відповіла я матері. - Я йду від вас.

- Ніка, життя не таке просте, як тобі здається, - сказала цариця. - А ти впевнена, що поступаєш правильно?

- Так, я впевнена.

- Я здивована, я не чекала від тебе такої рішучості.

- Я все своє життя намагалася робити правильно. І не через страх перед Богами чи законами імперії, просто я вірила, що добро дає добрі плоди…