*******

Дивно, але ніхто з бунтівниць не намагався втекти. І я точно знала, що не вірність Глорії утримувала їх. Вони знали, що їхню злочинну змову викрито, і тепер вони були поза законом: ізгої, позбавлені всього, чого так пристрасно прагнули, і до чого йшли. Можливо, саме ця безвихідь і наповнила їх люттю, яка трансформувалася в очікування смерті. Але, за якусь мить, вони зуміли дуже швидко перебудуватися в дві шеренги.

Ми утворили шахматний стрій навпроти них. Вся увага Вагнеси була зосереджена на дальньому кутку, на Глорії.

- Не спокушайся, Глорія! - крикнула Вагнеса. – Ти зараз жалюгідна та смішна, твоя мрія про царську корону розчинилася в повітрі. Це реальність, і я в ній принцеса амазонок, а ти – лише різновид огидної істоти. Добре подумай верхньою частиною свого тіла: якщо щиро розкаєшся, то, можливо, житимеш. Розведи руки і кинь меч на підлогу, не примножуй своїх злочинів!

- Єдиний мій злочин у тому, що я хотіла вирватися з-під опіки твоєї матері! - хрипким голосом крикнула Глорія. - Я зневажаю вашу родину, Вагнеса! Людіна не хотіла мені повірити, вона навіть не захотіла мене вислухати! Тепер я несу в цей світ істину!

- Я розчарую тебе, Глорія, - відповіла Вагнеса. – Твоя істина – це гидотна омана, і вона становить загрозу цьому світу. А ти ще дурніша, ніж я передбачала. З цього приводу я маю чудову історію. Хочеш послухати?

Проте Глорію історія не зацікавила. Її очі говорили про те, що вона сильно нервувала. Її страх зростав від розуміння того, що вирватися з підземелля їм не вдасться. Через мить вона кинулася на Вагнесу.

Я й раніше не раз бачила сестру в бою, але такої – ніколи. Її рухи були вивіреними та твердими, і зараз вона була абсолютним бійцем, образ якого вона формувала багато десятиліть. У цьому смертоносному танці її ноги і руки здавались однією розмитою плямою. Вона виконала безліч смертоносних випадів, але жодного разу не зачепила Глорію. Бо та теж була не ликом шита, вона була досвідченим воїном.

Але момент істини настав дуже швидко. Метеоритний меч Вагнеси пройшов крізь срібну кольчугу Глорії, наче її зовсім і не було. Як і слід було очікувати, наслідки для останньої виявилися невтішними. Вагнеса провернула меч в її грудині, і зловтішно посміхнулася.

- Мої вітання, Глорія, - прошипіла вона. - Ти отримала бажану владу, до якої так довго йшла. Але твоя влада буде вже в пеклі, будеш командувати друджами…

Глорія вхопила ротом повітря і закашлялася кров'ю. Вона спробувала щось крикнути, але все, що їй вдалося видавити з себе, це жалюгідне булькотіння. Вона відсахнулася, хапаючись руками за меч, який проткнув її. Очі її закотилися, і вона впала на землю, сіпаючись у конвульсіях. Різким рухом Вагнеса відтяла їй голову, зробивши удар милосердя, і дала відмашку своїм амазонкам.

Амазонки Легіону розступилися, і жовтувато-білі плями тигриць метнулися вперед, обрушуючись на передню шеренгу фанатичок. Погрозливо рикаючи, тигриці носилися навколо них, завдаючи смертельних ударів кігтистими лапами. Лунав хруст кісток та звуки розірваної плоті. Багато було вбито та покалічено, все навколо забризкалося кров'ю. Після короткої бійні тигриці, як за командою, забігли за шеренгу Легіону.

У всіх фанатичок, найімовірніше, виникло бажання знайти своє щастя в іншому місці. Деякі з них поспішно опустили зброю і підняли руки. Але було вже запізно. Перша шеренга Легіону Білих Дам підняла луки, і їхні стріли знайшли свої цілі. Жодну срібну стрілу не було випущено даремно, всіх амазонок Глорії було вбито.

- Вони, мабуть, колись були добрими амазонками, - промовила Луїза, перекидаючи лук за спину. - Тому й протрималися так довго.

- Тільки швидко бігати не вміли, - підхопила Еліза. - Йдемо звідси, тут стає холодно.

Бій у підземеллі дав Легіону максимальний результат, ціною кількох поранених. Він був розіграний повністю за нашими нотами, але насолоди від цього я не отримала.

Навколо стояв дивний запах, який мав солонуватий присмак, присмак крові. І ще солоними були мої сльози, які повільно стікали по обличчю. Я розуміла, що фанатички не мали жодних шансів на перемогу, і вони це знали з самого початку.

Це не можна було назвати бойовими діями. Це суперечило всьому, чому мене вчили, і до чого готували все моє життя. Все це було схоже на жорстокий жарт Богів, які впивалися людськими стражданнями. В мене з'явився жаль і до самої себе, і до своїх бойових сестер.

По всьому підземеллю валялися порубані, понівечені тіла амазонок Глорії. Але не це робило для мене сцену жахливою, мій жах був у безчесті. Ким би ці фанатички не стали, але раніше вони були нашими сестрами по зброї. Нас погнали назустріч один одному, назустріч смерті. Нас погнали безликі істоти – атлантські чаклуни.

- Вони не заслужили такої долі, - сказала я сестрі, що підійшла. - Їхня смерть - це ганьба для всіх нас.

Вагнеса нічого не відповіла, бо вона не знала відповіді.

- Я хочу повернути все назад, переграти все, - сказала я сестрі, взявши її за руку. - Вагна, я більше не граю в такі ігри.

- Більше жодних ігор, - серйозно промовила Вагнеса. - Вирушаємо додому, тут все закінчено.

Вагнеса з тривогою подивилася на свою молодшу сестру, від якої йшла хвиля болю та співчуття. Вона з подивом зрозуміла, що військова служба для Нікатеї закінчилася в ці секунди, і вона закінчилася назавжди. На ментальному рівні Вагнеса відчула рішення Нікатеї. Вона вже знала, що її сестра більше не візьме в руки меча…