Розділ 20

Вранці, наступного дня, небо затягло хмарами, і воно набуло дивного білястого відтінку. Розтягнувшись довгим ланцюжком, Легіон повільно рухався на схід, по старій імперській дорозі. Поля вздовж цієї розбитої дороги поросли дикою травою та бур’янами, і були схожі на сіре каламутне море, де ця трава, мов хвилі, колихалася на вітру.

До полудня ми їхали цим старим центральним трактом, який сильно змінився з тих часів, коли Легіон востаннє був тут. Колись рівний, викладений плоскими кам'яними плитами, цей тракт тепер перетворився на суцільні руїни. Місцями дірки були настільки глибокими, що доводилося повільно та обережно їх об'їжджати. Місцеве населення розікрало більшість дорожніх кам'яних блоків, використовуючи їх для особистого будівництва. Люди будували з них невеличкі піраміди, будинки та інші споруди. Для них це було невичерпним джерелом будівельного матеріалу. Тракт руйнували без жалості та сумнівів, оскільки він, як транспортна магістраль, давним-давно втратив своє стратегічне значення.

Незабаром, по обидва боки дороги, почали з'являтися ферми, і ми раз за разом ловили на собі цікаві погляди чоловіків, які спершись на свої мотиги, довго дивилися нам услід. Вони відчували, дивлячись на нас, скоріш роздратування, ніж цікавість.

Після обіду сонце зникло в легкому тумані, і з-за обрію з'явилися грозові хмари, які дуже швидко наздогнали нас. Згодом забили блискавки і загуркотів грім, а з неба обрушився потік води та дрібний град. За лічені хвилини рівнина перетворилася на величезну калюжу, по якій ми вперто рухалися вперед.

- Такі бурі несуть небезпеку, - крикнула Вагнеса. - Такого жаху я давно не бачила.

І тут, наче у відповідь на її слова, за кілька метрів від нас у землю вдарила блискавка. Потім друга, третя... Якийсь небесний артобстріл почався. Блискавки трощили простір навколо нас, били в поля вздовж дороги, немов тризубці, розкидаючи фонтани землі та каменю. Грім бив у вуха з такою силою, що в голові деренчало без перестанку.

Наші коні люто забрикали, почали кидатися зі сторони в сторону. Колона зупинилася, і амазонки посплигували на землю, притримуючи своїх скакунів. Потім, як за командою, всі накинули на голови жеребцям свої плащі. Знову вдарили блискавки, і налетів ще сильніший порив вітру з градом. Ми сховалися за крупами коней, утримуючи тварин, що виривалися.

Десь за півгодини все припинилося, хоча сірі хмари все ще затягували небо. Мокрий одяг прилипав до наших тіл, сковуючи рухи. Нарешті із-за хмар виглянуло сонце, птахи почали активно виспівувати, перекрикуючи одне одного. Настрій у всіх покращився, і ми рушили далі.

І вже згодом краєвид почав змінюватись. Долина, що перетворилася на непрохідну багнюку, змінилася куцими дубовими гаями. За ними ми піднялися на пагорб, вкритий дрібними чагарниками. Внизу несла свої води річка, яка добряче розлилася, і була каламутна від бурі, що недавно прокотилася.

Праворуч від річки тяглася провінція Клан, що нагадувала витягнутий наконечник стріли, і була щільно затиснута між двома гірськими хребтами. На вістрі цього наконечника знаходилося місто Бардо, яке було одним з десяти вільних міст нашої імперії.

Ще в далекому минулому цариця Людіна вирішила, що немає сенсу позбавляти це місто традиційної автономії. Імперії було потрібне місто, куди б відсилалися чоловіки, надто вільних поглядів та переконань. І ще це місто було під зав’язку набито всіляким непотребом, який постійно порушував закон і заперечував порядок. В давні часи чоловіки цього міста билися з амазонками не на життя, а на смерть. Але вони були слабкими воїнами, і тому амазонки завжди перемагали.

Вже за годину ми під'їжджали до цього міста Бардо. В міру того, як сліди руйнувань ставали все помітнішими та свіжішими, ми ясніше проявляли збудження та тривогу. Уздовж усієї дороги стояли хрести, з розп'ятими на них чоловіками. Назустріч нам поспішав розвідувальний дозор Елізи. Але ми й без них знали, що підібралися надто близько до бунтівниць Глорії.

- Елізо, що там світиться праворуч за лісом? - першою запитала її Вагнеса. - Це заграва?

- Заграва, - відповіла розвідниця. – То ферми горять, і запах якийсь дивний. Ви чуєте?

Вагнеса принюхалася, на кшталт гончої суки.

- Дивно смердить, якийсь солодкуватий запах. Запах людського м'яса, трупами смердить.