*******

Я рушила по периметру правої стіни, уважно оглядаючись, поки не замітила прихованих дверей. За ними були гвинтові сходи, що вели вниз.

- Це схоже на пастку, - почула я голос Вагнеси позаду. - Ідея спуститися вниз мені зовсім не подобається.

Її слова повністю збіглися з моїми думками.

- Тут щось не так, – відповіла я сестрі. – Комусь дуже хочеться, щоб ми увійшли до цього тунелю.

- І що будемо робити?

- Будемо берегти свої голови.

- Чудовий план, Нікатея, - сказала Вагнеса. - В тебе розуму палата, а я вже збиралася відправити туди свою дупу.

- Еліза! – крикнула Вагнеса. - Бери своїх дівчаток, і спробуй наздогнати цю стару сучку! Ти зрозуміла?

Еліза кивнула головою. Потім скомандувала своїм розвідницям, і ті пірнули в темне черево тунелю.

Вагнеса обернулася до мене, і здивовано повела плечима.

- Я не бачу в цьому жодного сенсу, - тихо промовила вона. - Даю голову на відсіч, що Глорія, зі своїми фанатичками, вже давно знаходиться поза межами міста.

- Ти маєш рацію, сестричка, - відповіла я. - Але ми повинні виконати наказ цариці до кінця.

- Так, повинні, навіть якщо знаємо, що наказ належить до розряду дурнуватих.

Слідом за розвідницями ми спустилися в тунель, і пішли темним і задушливим коридором, уздовж стін, покритих пліснявою. Затхла вода сочилася з щілин, а в повітрі відчувався задушливий сморід.

- Нікатея! – позвала сестра. - Пішли звідси, не годиться принцесам блукати відхожими місцями.

Було вже десь опівдні, коли ми піднялися назовні. Дощ, що почався ще вночі, продовжував поливати палаючий палац Глорії. На місці палацу тепер височіли почорнілі руїни, з вибитим склом та зруйнованим дахом. Від руїн піднімалися клуби чорного диму.

Я присіла на кам’яну лаву, притулившись до її холодної боковини. Я вся була замазана кров'ю, що запеклася, потом та брудом. Трохи згодом, коли я оговталася, то спробувала поєднати в своїй голові фрагменти всього, що сталося цієї ночі, але нічого не виходило. Так, Глорія зрадила всіх нас. Але навіщо ми вбивали своїх сестер? Повз мене, розбризкуючи чоботами калюжі, пройшов конвой із полоненими амазонками Глорії. Наймолодші з них плакали…

Біля мене ковзнула тінь, і хтось присів поруч.

- Довга вийшла ніч, - сказала сестра. – Штурм був ефективним, але не вражаючим.

- Може, ми зробили якусь помилку? - похмуро запитала я.

- Ми зробили їх цілу купу, - відповіла Вагнеса. - Яку ти маєш на увазі?

Вона простягла мені флягу з вином, і я ґрунтовно до неї приклалася.

- Глорія була не найслабшим мечем в імперії, - промовила Вагнеса. - Вона очолювала найсильнішу касту жриць, і незважаючи на своє божевілля, була могутнім магом. Запам'ятай мої слова: вона незабаром заявить про себе.

- А мені здається, що вона просто з'їхала з розуму, - зауважила я. – І ми ніколи не дізнаємося про причину, яка підштовхнула її до бунту.

- Все ми скоро дізнаємося, Нікатея, - промовила Вагна. – Скоро ми дізнаємося, чиї політичні інтереси тут простежуються.

В даний час я не стала сперечатися з сестрою. В її самовпевненості, на мою думку, дуже часто ховався її самообман.

І, все-таки, Вагнеса мала рацію, план Глорії розкрився через декілька днів. Містами імперії прокотилася хвиля диверсій, нашпигованих чорною магією та людською злістю. Наче все планетарне зло одночасно вилізло на світло, ніяк не дбаючи про своє маскування. Від цього тягнувся такий шлейф хитросплетінь, що на здібності Глорії це явно не тягнуло. На вершині змови стояв хтось більш могутній, який до людського роду відношення не мав.

А потім у двох містах-резерваціях виникли повстання. На вулиці міст вийшли тисячі чоловіків, які працювали на заводах і фабриках. Вони почали займатися підпалами, грабунками та вбивствами. Цариця Людіна направила на придушення заколоту перший армійський легіон, який успішно впорався з завданням, але це виявилося лише початком. Назрівала громадянська війна, і всі епізоди бунтів мали ознаки впливу атлантських чаклунів. Лише через місяць всі заколоти були придушені, трьома додатковими легіонами амазонок, які кров’ю загасили вогнище повстання. В тих сутичках загинули тисячі робітників-чоловіків, а ще тисячі були страчені згодом, за рішенням суду.

Цариця Людіна люто металася тронною залою, наче тигриця в золотій клітці. Всі офіцери Легіону Білих Дам зібралися тут, чекаючи її наказу.

- Мною отримана тривожна інформація, - почала вона. - Глорія відкрито стала служити атлантським чаклунам, вона заручилася їхньою повною підтримкою.

- Чаклунські хитрощі ще нікого не захистили від меча, - зауважила Еліза. - Чаклуни розлучаються з життям так же легко, як і всі смертні.

Очі цариці звузилися, блимаючи вогниками.

- Вибір зроблений, і чим закінчиться цей танець, ніхто припустити не може, - промовила цариця. - В гру проти Атлантиди вступили атлантські чаклуни, і зараз їм протистоїть Срібний Легіон мого сина, Валіуса. Нам запропонували об'єднатися під прапором Атлантиди, але я відмовилася.