*******

Я витерла рясний піт з обличчя і подивилася на далеку стіну, якою підіймалися якісь людиноподібні істоти. Вони мали людські тіла, пташині голови та кінцівки.

- Це птахолюди, - промовила Вагнеса. – Мають зачатки примітивної цивілізації, нічого не бояться і дуже болісно ставляться до прибульців. Потрібно забиратися звідси, вони дуже ретельно охороняють свою територію.

- Але, принаймні, це не козодої, - сказала я.

- Краще б це були козодої, - відповіла Вагнеса. - Змотуємося, сестричко! В нас немає часу на роздуми, лише на дії!

Ми вискочили з печери і побігли тунелем. Але раптом якийсь гуркіт зупинив нас, і з'явилося відчуття, що ніби внизу, прямо під нами, рухається якась величезна істота. Я подивилась на сестру. Ми обидві вловили присутність енергії, - незрозумілої та ворожої. Під нами чулося гудіння і ледь помітні удари, схожі на биття серця.

- Наш ліміт чудес вичерпався, - тихо промовила Вагнеса. – В нас починаються проблеми, і тепер просто втекти не вийде.

За багато років свого життя я ніколи не помічала, в стриманій і завжди зібраній сестрі, ознак страху. Але зараз я нутром відчувала, як сильно розгублена Вагнеса, і це лише посилювало мій власний страх. Мені захотілося стиснутися в клубочок, і кудись телепортуватися.

І тут перед нами виникли залізні двері, крізь щілини яких пробивалося світло. Я затамувала подих, потім кивнула Вагнесі, почувши звідти таке знайоме, хоч і дуже тихе, козодоївське булькотіння. Сестра махнула мені рукою, і повільно відчинила двері. Ми, як завжди, постукати забули…

Всі наступні події відбувалися вже в другій реальності.

За гранітним постаментом, в центрі зали, стояв величезний козодой. Його голову вінчали заокруглені гіллясті рога. Тварина посміхалася нам, злісно кривлячи рота. Поруч із ним застигли його побратими в чорних кольчугах, трохи менші зростом. Величезний щось сказав їм: язик його був незрозумілий, голос тріщав, немов дрова в каміні. Але в його словах відчувалося глузування з нас, і його свита заплескала в долоні. Після цього він покинув печеру, залишивши нас наодинці зі своїми підлеглими.

Вагнеса переді мною застигла. Вона ніколи, скільки я її знала, не робила квапливих рухів. І зараз сестра тримала свою силу та чужу смерть на повідку. Вона повільно входила до бойового трансу. В мене вистачило кмітливості зробити те ж саме, на що пішли секунди. Скидаючи пелену перед очима, я помітила у волоссі сестри сивину, що ледве пробивалася.

Тілом Вагнеси побігли хвилі бойового збудження, і вона з посмішкою подивилася в темні очниці ближнього рогатого. Її страх зник.

- Я запрошую рогатенького красеня на білий танець, - промовила Вагнеса, торкаючись руками мечів за спиною. - Сестричко, вибирай і собі кавалера!

Але наші мечі залишилися в піхвах. Водночас у наших руках з'явилися луки. Козодої від подиву розкрили роти, коли в їхній бік, з інтервалом у долі секунди, полетіло два десятки срібних стріл. Більшість з них пробили їм голови та ноги, інші відскочили від кольчуг. Деякі тварини судомно смикнулися і повалилися на землю, інші люто загарчали і рвонули вперед.

Перший з них стрибнув на Нікатею, замахнувшись мечем для смертельного удару. Принцеса відскочила вбік, щоб уникнути меча, що зі свистом розсік повітря там, де її голова знаходилася лише мить тому. Вона за кілька стрибків збільшила простір для маневру.

Вагнеса тінню промайнула на межі поля зору, підскочила до монстра ззаду, і різко встромила один зі своїх ножів у його підколінне сухожилля. Чорна кров бризнула з глибокої рани козодоя, і він припав на одне коліно, розмахуючи руками. Він випустив меч і почав задихатися, здригаючись у конвульсіях і виючи від болю. Ніж Вагнеси був отруйний, бо така була наша жіноча підступність.

Наступної миті Вагнеса обрушила на найближчого до неї козодоя град ударів, здатних розрубати будь-якого смертного на шматки. Але обладунки монстра були з матеріалу, набагато міцнішого, ніж звичайна сталь. Всі зусилля були марними, потрібно було шукати вразливі місця в його обладунках.

Нікатея один за одним кинула ножі в спину козодоя. Всі вони потрапили в ціль, але товста шкіра та могутні м'язи не дозволили їм дістатися життєво важливих органів. Козодой заревів від болю, і розвернувшись, продовжив наступати на Вагнесу.

Якоїсь миті Вагнеса торкнулася мене плечем, і різко розвернулася. Я зрозуміла маневр сестри, і ми почали кружляти навколо одна одної. Ми рухалися чітко і злагоджено, прискорюючи свій рух, наче досвідчені танцівниці. Так тривало досить довго, і козодої ніяк не могли завдати точних ударів. Вони самі, непомітно для себе, стали залучені до цього танцю. І ось, в якийсь момент, ми різко зупинилися і почали рух у зворотній бік. Козодої остаточно збилися з пантелику, і не мали поняття, звідки чекати наступного удару. Я несподівано завдала ближньому кілька різких ударів, і той на мить завмер на місці. Вагнеса, опинившись з іншого боку, легко знайшла вразливе місце козодоя, і проткнула його.