Розділ 15

Нікатея розплющила очі і посміхнулася сестрі, що сиділа на краю її ліжка, в царському палаці.

- Знову про щось мрієш, у своїх снах, - сказала Вагнеса.

- Мені наснився Валіус.

- Я здогадалася, - сумно посміхнулася сестра. – Ці спогади псують тобі життя.

- Нічого подібного, - відповіла я. – Моє життя псує спогад про в'язницю, та що у козодоїв. Мені ночами сниться та смердюча камера, і я щоразу прокидаюся в холодному поту.

- Ти маєш знати, Нікатея, що у козодоїв колись була своя планета, - тихо промовила Вагнеса. – Вони були Титанами Мудрості, із сузір'я Веги. Але у давнину, якась частина з них, своїми експериментами, спотворила свій генетичний код, і вони перетворилися на кровожерливих мутантів. Потім їх брати, мудрі Титани Веги, помістили їх у підземні світи Землі. А згодом і самі оселилися в наших підземних світах, щоб контролювати та стримувати своїх колишніх братів, які перетворилися на козодоїв. Тисячоліттями люди мирно співіснували з ними на Землі, кожен йшов своєю дорогою, і не заважав іншим. Але, як свідчать останні події, щось пішло не так…

Я зіщулилася, ніби на холодному вітрі.

- А які у козодоїв можливості?

- Поняття не маю, - відповіла Вагнеса. – Але деякі з них мають здатність переміщатися крізь виміри. Вони, якимось чином, впливають на простір, у певних часових точках. Користуючись цими здібностями, вони збирають артефакти на всіх планетах нашої Галактики.

- Цей їхній інтерес мені зрозумілий, - промовила я. – Але навіщо вони збирають людські душі? Для якої колекції?

- Мені також нетерпиться дізнатися, навіщо вони збирають людські душі, - з підозрілою посмішкою зауважила Вагнеса. – І я не можу пробачити їм те, що вони образили мою сестру, я з цим не зможу жити. І взагалі, коли у козодоїв стільки прихованих таємниць, параноя стає моєю професійною хворобою.

Я подивилася на Вагнесу впритул. Невже сестра пожартувала? Багаторічне спілкування з нею не раз переконувало мене, що сестра зовсім позбавлена почуття гумору. І зараз, судячи з виразу її обличчя, в її словах не було і натяку на жарт.

- Чудова буде мелодрама, - засміялася я. – Нашу загибель оплакуватиме вся імперія. І ніхто навіть не здогадається, якими дурепами ми були. Хотілося б знати, як ти збираєшся режисерувати цю виставу?

- Заткнися! - підвищила голос Вагнеса. - Ти підеш зі мною чи ні? Чи будемо голосувати?

Я зітхнула.

- Звичайно піду. Я не переживу того, що ти робитимеш всякі дурниці без мене. Дуже хочеться подивитися, чим це закінчиться. Та й після того, що вони хотіли зробити зі мною, я просто зобов'язана їх провідати.

- Ніка, подумай добре, - промовила Вагнеса. – Ми ризикуємо влізти у великі неприємності, а ти ще до кінця не одужала. Я можу взяти з собою Елізу.

Від нетерпіння сутички в мене забурчало в животі.

- Твій план – це суцільне безумство, - відповіла я. – І тому він мені подобається. Проведемо новий генетичний експеримент, замінимо козодоям рога на віслючі вуха.

- Вівця проблеяла свою згоду, не знаючи, як спритно її обстригли, - вже в дверях пожартувала сестра. – Завтра, перед світанком, висуваємося до наших віслюків. І нікому не кажи про нашу авантюру. Якщо мати дізнається, то її вереск почують в самій Атлантиді.

- Домовилися, моя бойова сестричко, - погодилася я. – Зустрічаємося в стайні, біля коней.

За кілька годин, перед самим світанком, дві принцеси амазонок інкогніто виїжджали з міста. Далекі гори, в нічній темряві, виглядали зловісно. Дивлячись на них, я відчувала дивну пригніченість, яка розчиняла всяку надію на успіх операції. За горами було стародавнє лемурійське місто, яке асоціювалося в мене зі зловісними зомбі та козодоями.

- Я маю відкрити тобі маленьку таємницю, Нікатея, - тихо промовила Вагнеса, коли ми їхали поруч. - Це було задовго до твого народження, і тоді амазонки  намагалися проникнути в підземний світ козодоїв. Але козодої чекали на нас біля входу в Зал Скарбів, де приховували щось дуже важливе та цінне. Ми тоді відступили, щоб не загинути. А якщо сказати простіше, то ми тоді просто ганебно втекли. Може, саме там зберігається секрет їх могутності та безсмертя.

- А нам це навіщо?

- Мені це цікаво. Ти заперечуєш?

- Я сама погодилася на цю авантюру, чого мені тепер заперечувати.

- Ну й гаразд, - сказала Вагнеса. - Тоді пускаємо коней у повний галоп.

За кілька годин ми під'їжджали до лемурійського міста. Хоча вхід у підземний тунель знаходився осторонь нього, ми все ж таки вирішили залишити коней у прикордонному гарнізоні, під нагляд амазонок Дев’ятого Легіону. Та й поговорити зі старими приятельками було цікаво і приємно.