Розділ 12

Все наше життя проходить у роздумах та розрахунках. Після битви з монстрами, біля лемурійського міста, я заплуталася в своїх роздумах та розрахунках. Перша пролита кров, моїх сестер по Легіону,  розмила мої життєві орієнтири та забризкала дороговкази. І так повелося, ще з дитячих років, коли моя голова набивалася різною «абракадаброю», то я зверталася по допомогу до старої чаклунки Брони, моєї дитячої наставниці.

З незапам'ятних часів Брона займала будівлю, що стояла за царським палацом, і яка, за правом успадкування, дісталася їй від попередньої імперської чаклунки.

Одного ранку, вже після битви, я навідалася до центральної зали її магічного житла, заповненого великою кількістю різноманітних книг та магічних горщиків. Переступивши поріг я усвідомила, як же довго мене тут не було. Товстими фоліантами були забиті всі шафи та стелажі, книги валялися на столах та скринях. Повсюди було безліч баночок та скляночок, що містили різну гидоту, яку тільки можна собі уявити: павуки, змії, жаби та скорпіони. В інших скляних посудинах містилися чарівні еліксири, мазі та концентрована отрута.

У кутку сиділа чорна кішка і зосереджено лизала свою лапу.

- Кіс, кіс, кіс, - покликала я.

Вона злісно глянула на мене, притиснула вуха і зашипіла, оголивши зубки.

- Не подобаюсь, - кивнула я. - Ти мені теж не подобаєшся, тож ми квити.

- Матінко! – крикнула я.

Із сусідньої кімнати вийшла Брона, на плечі якої сидів чорний ворон.

- Не називай мене матінкою, - прохрипіла вона. - Якби я тебе народила, я би про це точно пам'ятала.

- А бабусею можна?

- Так, можна, але зі сторони подумають, що ми збожеволіли. Ну, принаймні, одна з нас.

- Щоразу, коли я заходжу до тебе, - сказала я, вказуючи на банки та склянки, - в мене завжди виникає питання: а чи не можна займатися магією без усіх цих жаб та скорпіонів?

- Це вже не так магія, як данина традиції, - відповіла Брона. – Це моє старече хобі.

Відьма зупинилася біля дальнього столу, постукуючи пальцями по коричневому черепу, і щось шепочучи собі під ніс.

Боковим зором я спостерігала за нею, і намагалася в черговий раз збагнути, скільки ж їй могло бути років. В якому віці вона загальмувала процес свого старіння? Пересічні жриці воліли мати вік більш солідний та зрілий, що говорило би про їхній досвід та знання. Амазонки-войовниці воліли виглядати сильними та привабливими. Але Брона виглядала не старше за сімдесят, але їй могло бути і двісті, і п'ятсот років. Хоча, за великим рахунком, для мене це не мало жодного значення.

- Будь-яка дитина хоче намалювати звіра, якого ніколи не бачила, - з посмішкою проговорила моя дитяча наставниця, повернувшись до мене. – Не фантазуй про мій вік, Нікатея, все одно не вгадаєш.

- Це тобі пташка на плечі підказала?

- Нікатея, перестань хамити. Я пам'ятаю тебе ще маленькою та обкаканою, не змушуй мене вчити тебе добрим манерам.

- Ну, гаразд, - посміхнувшись, відповіла я.

Мене завжди обурювала безглузда манера відьми розмовляти так, наче слова приходять до неї зі світу духів. Я завжди вважала, що вона просто пускає всім пилюку в очі.

- Не забувай що я маг, до того ж непоганий, - промовила Брона, знову підловивши мене на гачок. – Я вмію спілкуватися з іншими світами, мешканці яких приносять мені дуже цікаву інформацію, якою я користуюсь. І, до речі, я давно на тебе чекала. Після того, що сталося біля лемурійського міста, ти хотіла щось почути від мене? Запитуй.

- Чого мені чекати в майбутньому? - запитала я. – Для мене все скінчиться недобре?

- Цілком можливо. – відповіла Брона. - Ти маєш дар притягувати неприємності, як магніт залізо. Ти маєш дивовижний дар створювати небезпечні ситуації, без жодного злого наміру. Я відчуваю, що ти потрапила до «петлі невизначеності», і вона затягується навколо тебе, все сильніше та сильніше.

- Для мене це не відповідь, - промовила я. – Якщо тобі відомо моє майбутнє, скажи мені про нього. Твоя метафізика мене не цікавить.

- Мені відомо дуже небагато, - відповіла відьма. - Я перевернула гори рукописів, зібраних моїми ученицями. І я знайшла інформацію, яка вписується в твою ситуацію. Але це лише припущення.

- І про що розповіли ці рукописи? Наскільки глибоко ти зуміла проникнути в них? Що ти можеш мені сказати?

- Я не збираюся перед тобою сповідатися, Нікатея, але дещо скажу. Ти, і твій брат, призначені для виконання якоїсь особливої місії. Але це лише моє припущення. Я не хочу тебе обманювати, та й себе також. А зараз вибач, я маю відлучитися для виконання ритуального обряду. Зачекай мене тут, я скоро повернуся.

Брона пішла до ритуальної зали, а я сіла в крісло, взяла до рук найближчий до мене фоліант, і відкрила його.